– Саро, замов гелікоптер. Хай підженуть найближчу пташечку й тримають напоготові. Байдуже, чия – наша, поліції округу Колумбія чи морпіхів. Я буду на даху за п’ять хвилин. Зателефонуй у документацію, хай готуються приймати папери. Скажи Герберту, щоб нашкріб обшукову групу. Усіх на дах. П’ять хвилин.
Він переключився на Чилтона.
– Докторе Чилтон, нам треба обшукати камеру Лектера так, щоб він про це не дізнався, і нам потрібна ваша допомога. Ви комусь іще розповідали про записку?
– Ні.
– Де прибиральник, який її знайшов?
– У мене в кабінеті.
– Будь ласка, не випускайте його і накажіть тримати рота на замку. Скільки вже Лектер сидить у тимчасовій камері?
– Десь півгодини.
– Це не задовго?
– Ні, поки ні. Але камеру зазвичай і прибирають усього півгодини. Невдовзі він почне думати, у чому справа.
– Окей, зробіть для мене дещо: викличте свого коменданта, чи інженера з експлуатації, чи хто там у вас усім заправляє. Скажіть йому, аби перекрив у всій будівлі воду й висмикнув запобіжники в коридорі Лектера. Нехай пройдеться тим коридором повз його тимчасову камеру разом із інструментами. Нехай поспішає, лається й не має часу відповідати на жодні питання – зрозуміли? Скажіть йому, що всі пояснення він почує від мене. Скасуйте на сьогодні вивезення сміття, якщо вантажівка ще не приїжджала. Не торкайтеся записки, окей? Ми вже їдемо.
Кроуфорд набрав заввідділу наукового аналізу:
– Браяне, тобі пташечка записку принесе, імовірно, що від Зубного ельфа. Найвищий пріоритет. Її треба повернути на місце протягом години й у тому ж вигляді. Я піду у волосся й волокна, латентні відбитки й документацію, а потім до тебе, тож скоординуйся з ними, гаразд?.. Так. Я її сам приставлю. До тебе власноруч принесу.
У ліфті було тепло – наказані федеральні вісімдесят градусів53. Кроуфорд спускався з даху із запискою, від бурхання гелікоптера на голові застиг кумедний чуб. Поки Кроуфорд дістався відділу лабораторії, де вивчали волосся й волокна, вже витирав із обличчя піт.
Волосся й волокна – відділ невеликий, спокійний та заклопотаний. Спільна кімната заставлена коробками з речдоками, що їх надсилають поліцейські відділки з усієї країни; зразки липкої стрічки, якою заклеювали роти й зв’язували зап’ястки, порваний, поплямований одяг, простирадла зі смертних лож.
Петляючи між коробками, Кроуфорд помітив крізь шибку оглядової Беверлі Кац. Перед нею на плічках висів дитячий комбінезон, а стіл під ним був застелений білим папером. Жінка працювала при яскравому світлі, у кімнаті без протягів, вона шкрябала комбінезон металевою лопаточкою, обережно рухаючись уздовж петелькових стовпчиків і впоперек, за ворсою і проти неї. На папір упала дрібка бруду й піску. Разом із нею, опускаючись у цьому нерухомому повітрі повільніше за пісок, але швидше за ворсинки, показалася волосина, скручена в тугеньку спіраль. Жінка схилила голову набік і глянула на волосину яскравими, мов у дрозда, очима.
Кроуфорд бачив, як вона ворушить губами. Він знав, що вона промовляє.
«Попався».
Вона завжди так казала.
Кроуфорд постукав у шибку, і вона хутко вийшла, знімаючи свої білі рукавички.
– Відбитки ще не брали, ні?
– Ні.
– Я все підготувала в сусідній оглядовій.
Поки Кроуфорд розгортав теку для паперів, Кац одягла нову пару рукавичок.
Записку на двох клаптиках паперу дбайливо заклали між двома аркушами полімерної плівки. Беверлі Кац побачила відбиток зубів і кинула погляд на Кроуфорда, не марнуючи часу на питання.
Він кивнув: відбиток збігався з прикусом убивці на прозорому пластику, який Кроуфорд прихопив із собою до Чесапіку54.
Крізь шибку Кроуфорд спостерігав, як Кац вставляє записку в тонку кліпсу й підвішує її над білим папером. Вона оглянула її в потужне збільшувальне скло, потім легенько обмахнула віялом. Постукала по кліпсі краєчком лопатки й узялася вивчати папір крізь свою лу´пу.
Кроуфорд поглянув на свій наручний годинник.
Кац почепила записку до іншої кліпси, аби обдивитися папір з протилежного боку. Тонким, мов волосина, пінцетом вона підхопила з поверхні єдиний мікроскопічний об’єкт.
Камерою з великим збільшенням Кац сфотографувала обірвані краї записки й повернула її назад у теку. У цю ж теку вона вклала пару чистих білих рукавичок. Білі рукавички – це знак не торкатися, вони завжди лежать разом із речдоками, поки з тих не знімуть відбитки пальців.
– Ось і все, – сказала Кац, повертаючи теку Кроуфорду. – Одна волосина, може, 1/32 дюйма55. Кілька синіх крихіток. Я їх досліджу. Маєш іще щось?