Кац підняла брови, позираючи на Браяна Зеллера.
– Крихти – від промислового гранульованого чистильного засобу з умістом хлору, – сказав він. – Вони, певно, потрапили туди з рук прибиральника. Іще було кілька малесеньких частинок засохлої крові. Це точно кров, але для визначення типу її замало.
– Розриви по краю в кінці записки не припадають на заводську перфорацію, – продовжила Беверлі Кац. – Якщо ми знайдемо в когось цей рулон і від нього більше не відривали паперу, то зможемо отримати чіткий збіг. Пропоную зараз же видати рекомендацію, аби офіцери під час арешту обов’язково шукали той рулон.
Кроуфорд кивнув:
– Бауман?
– Шерон із мого офісу з’ясовувала про папір і знайшла відповідні зразки. Це туалетний папір для гальюнів і будинків на колесах. Текстура збігається з маркою «Ведекер», яку виробляють у Міннеаполісі. Продається по всій країні.
Бауман почепив свої фотографії на стенд біля вікна. Голос Ллойда був на диво низьким для такої худорлявої статури, краватка-метелик злегка рухалася, коли той говорив.
– Щодо власне почерку: праворука людина писала лівицею, друкованими літерами, охайним «блоковим форматом»58. Як ви бачите, лінії подекуди непевні, розмір літер неоднорідний. Пропорції наштовхнули мене на думку, що в нашого хлопця є легкий невиправлений астигматизм. У природному світлі чорнила на обох уривках записки скидаються на стандартний синій колір кулькової ручки, але під кольоровими фільтрами видно певну відмінність. Він скористався двома ручками, поміняв одну на іншу десь у вирваній частині. Бачите, ось тут ручка вперше почала робити пропуски. Першою нечасто писали – бачите ляпку на початку? Швидше за все, її тримали кулькою вниз, без ковпачка, у склянці для олівців чи іншій ємності, а це вказує на наявність письмового столу. Окрім того, поверхня, на якій лежав папір, була м’якою на кшталт бювару. Якщо знайдете той бювар, то, імовірно, на ньому лишилися відбитки. Раджу додати бювар до рекомендації Беверлі.
Бауман почепив фотографію заднього боку записки. У великому збільшенні папір здавався кошлатим. Він був поораний затіненими відбитками.
– Він склав записку навпіл, щоб написати нижню частину тексту, включно з тим, який пізніше вирвали. Це збільшення зворотного боку, косе освітлення виявило кілька відбитків. Можна розібрати «666 і». Певно, саме тоді виникла проблема з першою ручкою, і йому довелося тиснути на папір і переписувати. Я не помітив напису, поки не отримав цей висококонтрастний знімок. Поки в жодному оголошенні не трапилося цифр 666. Побудова речень послідовна, нема недоладних думок. Судячи зі згинів, записку надіслали в стандартному поштовому конверті. Ось ці два темні місця – плями від друкарського чорнила. Можливо, записку загорнули всередину якоїсь невинної видавничої продукції, а тоді поклали в конверт. Ось і все, – завершив Бауман. – Джеку, якщо в тебе нема питань, то я піду до суду. Зв’яжуся, коли закінчу давати свідчення.
– Потопи цих шпалерників, – сказав Кроуфорд.
Ґрем заглибився в колону приватних повідомлень у «Базікалі». («Приваблива пані королівських розмірів, молодиця 52-х, шукає Лева християнина некурця 40—70. Будь ласка, без дітей. Штучна кінцівка вітається. З несерйозними намірами не турбувати. Надсилайте фото в першому листі».)
Загубившись у болі й відчаї цих оголошень, Ґрем не помітив, що інші вже розходяться, аж тут до нього підійшла Беверлі Кац.
– Вибач, Беверлі. Що ти сказала?
Він поглянув у її яскраві очі й приязне обвітрене обличчя.
– Кажу, що рада знову тебе бачити, чемпіоне. Непоганий маєш вигляд.
– Дякую, Беверлі.
– Сол записався до кулінарної школи. Страви й досі йдуть у руку через раз, але коли буря вщухне, то приходь до нас, хай він на тобі попрактикується.
– Так і зроблю.
Зеллер пішов тинятися своєю лабораторією. Лишилися тільки Кроуфорд і Ґрем, обидва дивилися на годинник.
– Сорок хвилин до друку «Базікала», – промовив Кроуфорд. – Візьмуся-но я за їхню пошту. Що ти на це скажеш?
– Скажу, що треба братися.
Кроуфорд передав указівки до Чикаго телефоном Зеллера.
– Вілле, нам необхідно підготувати «підміну» оголошенню, якщо в Чикаго випаде джек-пот.
– Зараз я напишу.
– А я облаштую скриньку.
Кроуфорд зателефонував у Секретну службу й детально описав ситуацію. Коли він закінчив, Ґрем і досі шкрябав записку.
– Ну, у нас не скринька, а лялечка, – зрештою оголосив Кроуфорд. – Вуличні комірки для кореспонденції при пожежній інспекції в Аннаполісі. Це територія Лектера. Зубний ельф збагне, що Лектер дійсно може про них знати. Шухлядки, позначені за алфавітом. До них під’їжджають службовці й отримують завдання й листи. Наш хлопець може пильнувати їх із парку через дорогу. У Секретній службі присягаються, що зовні все пристойно. Установили ті комірки, аби піймати одного фальшивомонетника, але згодом вони виявилися непотрібними. Ось адреса. Що там із посланням?