Ґрем відчув солодку хвилю полегшення.
– Я неозброєний, Стене. Посвідку знайдеш у нагрудній кишені. Ой, лоскотно.
У слухавці прозвучав гучний, спантеличений голос:
– Хто то на дроті?
– Вілл Ґрем, ФБР.
– Це сержант Стенлі Ріддл, поліція Чикаго, – потім роздратовано: – Не скажете, що тут, у біса, відбувається?
– Це ви мені розкажіть. Ви ж заарештували чоловіка?
– Атож, трясця його бий. Фредді Лаундз, репортер. Я його вже десять років знаю… Ось твій записник, Фредді… Висуваєте йому якесь обвинувачення?
Ґрем зблід. Кроуфорд почервонів. Доктор Блум дивився, як у магнітофоні крутиться бобіна.
– Ви мене чуєте?
– Так, я висуваю обвинувачення, – ледве вимовив Ґрем. – Перешкоджання слідству. Прошу взяти його під варту й тримати до втручання федерального прокурора.
Раптом на дроті з’явився Лаундз. Він говорив швидко та чітко, бо вже прибрав із-за щік ватяні тампони.
– Вілле, послухай…
– Розкажеш усе прокурору. Дай слухавку сержанту Ріддлу.
– Мені дещо відомо…
– Дай цю бісову слухавку сержанту Ріддлу.
На лінії почувся голос Кроуфорда:
– Вілле, дай-но я сам із цим розберуся.
Ґрем із такою силою кинув слухавку, що всі аж здригнулися від грюкоту з динаміка. Він вийшов із кабінки і, ні на кого не глянувши, покинув кімнату.
– Лаундзе, чоловіче, ти сів на поїзд до пекла, – мовив Кроуфорд.
– Ви хочете його піймати чи ні? Я можу допомогти. Дайте хвилинку, і я все поясню, – зачувши мовчання Кроуфорда, Лаундз хутко заговорив. – Послухайте, ви щойно довели, що «Базікало» вам конче потрібне. До цього я ще був не певен, але зараз – жодних сумнівів. Те оголошення – частина справи Зубного ельфа, інакше ви б не лізли зі шкури, аби відстежити цей дзвінок. Чудово. «Базікало» до ваших послуг. Просіть, що хочете.
– Як ти дізнався?
– До мене прийшов менеджер із приватних оголошень. Сказав, що чиказьке Бюро прислало до нього недотепу, аби той покопався в оповіщеннях. Ваш хлопець відібрав п’ять листів із заявками. Пояснив, що «на підставі шахрайства з використанням пошти». Яке там шахрайство. Менеджер зробив із тих листів і конвертів ксерокс, а вже потім віддав вашому робітнику. Я їх переглянув. Я знав, що п’ять листів він узяв лише для того, аби сховати між ними єдиний потрібний. Два дні я витратив на те, щоб усіх їх перевірити. Відповідь знайшлася на самому конверті. Марка з Чесапіка. Франкувальна машина вибила номер Чесапікської державної лікарні. Ви знаєте, я ж там побував, слідкував за вашим другом, що йому сеча в голову б’є. То які ще могли бути варіанти? Проте я мусив пересвідчитись. Тому й зателефонував, аби подивитися, чи ви кинетесь шукати «містера Пілігрима» на всі заставки, і ви таки кинулись.
– Ти, Фредді, зробив велику помилку.
– Вам потрібне «Базікало», і я можу все облаштувати. Оголошення, гранки, перегляд вхідних листів, будь-що. Тільки скажіть. Я можу тримати язика за зубами. Дійсно можу. Кроуфорде, візьміть мене в команду.
– Ніхто тебе не братиме ні в яку команду.
– Окей, то вам буде байдуже, якщо в наступному номері хтось опублікує цілих шість оголошень. Усі – до «містера Пілігрима» й усі – за одним підписом.
– Я придавлю тебе судовою забороною та актом обвинувачення з печаткою за перешкоджання слідству.
– І про це дізнаються всі газети країни, – Лаундз знав, що розмову записують, та йому вже було однаково. – Богом клянуся, Кроуфорде, так і зроблю. Попсую вам усі плани, перш ніж ви попсуєте мої.
– Можеш до всього вищесказаного додати передачу між штатами повідомлення з погрозами.
– Дозволь допомогти вам, Джеку. Я можу, повір.
– Мандруй собі до поліцейського відділку, Фредді. А тепер передай слухавку сержанту.
«Лінкольн Версаль» Фредді Лаундза пропахнув тоніком для волосся й лосьйоном після гоління, шкарпетками й сигарами, тож сержант був радий вибратися з автівки, коли вони дісталися поліцейського відділку.
Лаундз був знайомий з капітаном, що головував відділком, а також із багатьма патрульними. Капітан пригостив Лаундза кавою й зателефонував у офіс федерального прокурора, щоб «спробувати розгребти це лайно».
Ніякий федеральний маршал так і не приїхав по Лаундза. За півгодини репортер отримав телефонний дзвінок від Кроуфорда й поговорив із ним у кабінеті голови відділку. Потім його відпустили. Капітан проводив Лаундза до автівки.
Лаундз був весь на нервах, їхав швидко й ривками, перетинаючи Луп68 із заходу на схід, прямуючи до своєї квартири з видом на озеро Мічиган. На цій історії можна було побаришувати, і він знав, що обов’язково матиме свій зиск. По-перше – гроші, і більшість він отримає від «пейпербеку». Його книжка в м’якій обкладинці з’явиться на прилавках за тридцять шість годин після арешту Ельфа. Ексклюзивний матеріал у щоденній пресі викличе справжній переворот серед новинарів. Лаундз із задоволенням спостерігатиме, як престижні видання, як-от: Chicago Tribune, Los Angeles Times, величне Washington Post і священне New York Times – купуватимуть права на публікацію статей за його авторством і з його фотографією.