– А потім я зрозумів: він не зможе повернутися додому, ані він, ані Моллі, ані Віллі – ніколи, допоки Зубний ельф на волі.
– Ти знайомий з Моллі?
– Так. Чудова жінка, я їй симпатизую. Звісно, вона б хотіла бачити мене в пеклі з переламаним хребтом. Доводиться наразі її уникати.
– Вона гадає, що ти використовуєш Вілла?
Кроуфорд кинув на доктора Блума різкий погляд.
– Я іще маю дещо з ним обговорити. І нам потрібна твоя консультація. Коли ти маєш бути в Куантіко?
– У вівторок уранці. Я все скасував.
Доктора Блума запрошували читати лекції з поведінкової психології в Академії ФБР.
– Ти подобаєшся Ґрему. Він вважає, що ти не граєшся з ним у свої психіатричні ігри, – сказав Кроуфорд.
Зауваження Блума стало йому поперек горла.
– Не граюся. Навіть не намагаюся, – відповів доктор Блум. – Я з ним чесний так само, як і з будь-яким пацієнтом.
– Отож.
– Ні, я хочу бути його другом, і я ним є. Джеку, моя профільна галузь вимагає за всіма спостерігати. Але не забувай, що, коли ти попросив мене дати психологічну характеристику Ґрема, я відмовився.
– То був Петерсен із горішнього поверху, він хотів характеристику.
– Але просив саме ти. Нехай, якщо я коли-небудь і візьмуся за Ґрема, якщо це може принести терапевтичну користь для інших, то я викладу своє дослідження в такій формі, що його не можна буде прив’язати до конкретної особи. Якщо я напишу якусь наукову роботу, то опублікують її тільки посмертно.
– Посмертно – це ти про себе чи про Ґрема?
Доктор Блум не відповів.
– Я тут дещо помітив, тож спитаю: ти ніколи не лишаєшся сам-на-сам із Ґремом, правда? Не бажаєш цього показувати, проте віч-на-віч в одній кімнаті з ним не буваєш. Чого б це? Гадаєш, він екстрасенс, у цьому річ?
– Ні. Він – ейдетик, у нього надзвичайна зорова пам’ять, але я не вважаю його екстрасенсом. Він би не згодився проходити тести в Дюку72, проте це нічого не значить. Він ненавидить, коли його штрикають і вимірюють. І я також.
– Але…
– Вілл хоче сприймати свою роботу як суто інтелектуальні вправи у вузькій галузі криміналістики, ось у чому річ. І він дуже вправний, але, як на мене, окрім нього, є такі самі вправні працівники.
– Їх небагато, – відповів Кроуфорд.
– Окрім того, він володіє чистою емпатією та вчуванням, – продовжував доктор Блум. – Він може перейняти твою точку зору, чи мою, чи й таке світобачення, від якого йому стає лячно й млосно. Це прикрий хист, Джеку. Чуттєве пізнання – двосічна зброя.
– Чому ти ніколи не лишаєшся з ним наодинці?
– Тому що маю до нього професійний інтерес і він одразу його помітить. Він меткий.
– Як дізнається, що ти за ним підглядаєш, то швиденько стулить фіранки.
– Неприємна аналогія, але точна, так. Ти вже достатньо мені помстився, Джеку. Давай до суті. І не розтягуй. Я не дуже добре почуваюся.
– Може, то психосоматичні прояви, – сказав Кроуфорд.
– Власне, це мій жовчний міхур. Що тобі треба?
– У мене є середовище, у якому я можу поспілкуватися із Зубним ельфом.
– «Базікало», – уточнив доктор Блум.
– Так. Як гадаєш, чи існує спосіб наштовхнути його на шлях самознищення за допомогою якогось послання?
– Підштовхнути до суїциду?
– Суїцид мене цілком улаштує.
– Сумніваюся. То було б можливо за інших психічних розладів. Але в цьому випадку – сумніваюся. Якби він мав схильність до саморуйнації, то не був би таким обережним. Не захищав би себе так ретельно. Якби він страждав від класичної параноїдальної шизофренії, то ти міг би повпливати на нього так, щоб він зірвався й викрив себе. Навіть міг би змусити зашкодити собі. Проте в цьому я тобі не товариш.
Суїцид був запеклим ворогом Блума.
– Не товариш, я так і думав, – мовив Кроуфорд. – Його можна розлютити?
– Навіщо це тобі? З якою метою?
– Поставлю питання так: чи можна його розлютити й зосередити на чомусь?
– Він і так уже зациклився на Ґремі як на противнику, і тобі це відомо. Не дуркуй. Ти що, вирішив поставити на карту голову Ґрема?
– Гадаю, іншого виходу в мене немає. Або так, або двадцять п’ятого він знову ноги в крові замочить. Допоможи мені.
– Я не певен, що ти сам розумієш, про що просиш.
– Прошу поради, ось і все.
– Я не про себе кажу, – відповів доктор Блум. – Я про те, що ти просиш від Ґрема. Не хочу, аби ти мене хибно зрозумів, і за нормальних обставин я такого не сказав би, але ти маєш знати: як гадаєш, що найбільше мотивує Вілла?
Кроуфорд похитав головою.
– Страх, Джеку. Цей чоловік має справу з величезним страхом.
72
Ідеться про американський Університет Дюка, при якому працювала лабораторія з дослідження паранормальних явищ.