Коли о десятій вечора в понеділок у кіоск надійшов свіжий випуск Chicago Tribune, біля нього на підлогу гепнувся стос «Базікала». Усередині цей стос і досі був тепленьким.
Продавець сів навпочіпки перед своїми полицями й узявся укладати Tribune. У нього ще багато було роботи. Денна зміна ніколи не піклувалася про лад у кіоску.
Краєм ока продавець помітив пару чорних черевиків на «блискавці». Черговий любитель погортати сторінки на дурняк. Аж ні – носки черевиків були спрямовані на продавця. Якого біса йому треба? Газетяр хотів закінчити розкладати Tribune, але від наполегливого погляду аж потилицю закололо.
Це ремесло було тимчасовим. Ввічливість – не обов’язкова вимога.
– Чого тобі? – буркнув він собі в коліна.
– «Базікало».
– То доведеться зачекати, доки я розріжу стос.
Черевики нікуди не пішли. Стояли надто близько.
– Кажу, що треба зачекати, доки я розріжу стос. Утямив? Не бачиш, я тут працюю?
Рука, зблиск яскравої сталі – з тріском розійшлася мотузка на стосі біля продавця. Перед ним на підлогу дзенькнув долар із зображенням Сьюзен Б. Ентоні81. Зсередини стосу висмикнувся чистий примірник «Базікала», і горішні газети розсипалися.
Газетяр підвівся. Щоки палали. Чоловік уже йшов геть із газетою під пахвою.
– Гей! Гей, ти!
Чоловік обернувся до нього обличчям:
– Я?
– Так, ти. Я ж тобі сказав…
– Що ти мені сказав?
Чоловік ішов до газетяра. Став надто близько.
– Що ти мені сказав?
Зазвичай хамуватий продавець може легко втерти носа клієнту. Але в спокої цього одного було щось жаске.
Газетяр затопив очі в підлогу:
– Четвертак решти.
Доларгайд розвернувся до нього спиною й пішов з аеропорту. У продавця газет іще півгодини горіли щоки. «Атож, цей хлоп тут і минулого тижня був. Як з’явиться знов, я йому скажу, до якої матері піти. Маю-таки під прилавком дещо для таких розумах».
Доларгайд не став гортати «Базікало» в аеропорту. Повідомлення, що він отримав від Лектера минулого вівторка, викликало в нього суперечливі відчуття. Звісно, доктор Лектер не помилився в тому, що він красивий і що його захопливо читати. Він дійсно красивий. Але страх Лектера щодо того поліцейського викликав у нього зневагу. Лектер розумів не більше за звичайних обивателів.
Утім йому кортіло дізнатися, чи не відправив йому Лектер ще одну звісточку. Він зачекає, доки не приїде додому, і вже там усе перевірить. Доларгайд пишався своїм самоконтролем.
Дорогою додому він міркував про газетяра.
Були часи, коли він вибачився б, що потурбував чоловіка, і ніколи більше не наблизився б до того кіоску. За довгі роки люди вилили на нього неміряно лайна. Але годі. Той чоловік міг образити Френсіса Доларгайда, проте не міг устояти проти Червоного Дракона. Це був ще один етап Становлення.
Опівночі над його письмовим столом досі горіло світло. Розкодоване послання з «Базікала» зібгане валялося на підлозі. Навколо було розкидано обривки «Базікала» – Доларгайд повирізав статті для свого журналу. Великий гросбух лежав розкритий під картиною Дракона, на нових вирізках і досі підсихав клей. Під ними, також щойно приліплений, розташувався маленький пластиковий мішечок, поки порожній.
Напис під мішечком стояв такий: «Цим він мене зобидив».
Але Доларгайда за столом уже не було.
Він сидів на східцях у підвалі, серед прохолодної земляної гнилі й плісняви. Промінь електричного ліхтаря рухався меблями, завішеними простирадлами, пильними зворотними боками дзеркал, що колись висіли в цьому будинку, а тепер похилилися до підвальних стін, скринею, в якій лежала пачка динаміту.
Промінь зупинився на високому задрапованому предметі – у далекому кутку підвалу таких стояло декілька. Доларгайд рушив туди, павутиння торкалося його обличчя. Він чхнув від пилу, стягнувши з предмета простирадло.
Змигнувши сльози, він присвітив ліхтарем на старий дубовий інвалідний візок, що виявився під простирадлом. З високою спинкою, важкий і міцний – їх у підвалі було три. Бабусі їх надала окружна влада в 1940-х, коли вона відкрила тут притулок для старих.
Під рипіння коліщаток він покотив візок підлогою підвалу. Легко підняв сходами попри вагу. Змастив колеса на кухні. Передні коліщата все одно рипіли, проте на задніх стояли добрі вальниці, і вони вільно оберталися, щойно Доларгайд клацав по них пальцями.
Заспокійливе хурчання коліщаток тамувало пекучу лють. Обертаючи колеса, Доларгайд також почав хурчати собі під ніс.
20
81
Американська громадська діячка, що виступала за скасування рабства й надання виборчих прав жінкам.