Ґрем поглянув на свій наручний годинник. Пів на дванадцяту ночі. Згідно зі звітом патологоанатома, смерть прийшла до Лідсів між одинадцятою вечора і першою ночі.
Спочатку було проникнення. Ґрем почав розмірковувати…
Божевільний підчепив гачок, на який замикалися зовнішні двері. Постояв у темряві на ґанку й дістав щось із кишені. Присмок, може, взятий зі стругачки для олівців, яким вона кріпиться до поверхні столу.
Присівши навпочіпки біля нижньої, дерев’яної половини кухонних дверей, божевільний підвів голову й зазирнув крізь скло. Він висунув язика, лизнув присмок і притиснув його до скла, аби чашечка прилипла до поверхні. До присмоку був прив’язаний невеличкий склоріз на мотузці, щоб можна було вирізати коло.
Тихий писк склоріза й один упевнений рух, аби вийняти скло. Однією рукою тиснути, другою – притримувати присмок. Скло має не впасти. Формою вирізаний шматок трохи нагадує яйце, бо, поки він різав, мотузка намотувалася на штир присмоку. Тихий скрегіт, коли він витягає шматок скла назовні. Йому байдуже, що він залишив на склі слину групи АВ.
Рука в тугій рукавичці ковзає крізь отвір, намацує замок. Двері безшумно прочиняються. Він усередині. При світлі від витяжки він бачить власне тіло в цій чужій кухні. У будинку панує приємна прохолода.
Вілл Ґрем проковтнув дві пігулки дай-джелу12. Поморщився від хрусту целофану, коли засунув упаковку назад у кишеню. Перетнув вітальню, за звичкою тримаючи ліхтарик якомога далі від тіла. Хоч він і вивчив план будинку заздалегідь, та все одно раз звернув не туди, поки знайшов сходи. Вони не рипіли.
Тепер він стояв у дверях хазяйської спальні. Навіть без ліхтарика в кімнаті було видно неясні обриси предметів. Цифровий годинник на нічній тумбочці відкидав час на стелю, а понад плінтусом біля ванної горіла оранжева підсвітка. Сильний, мідяний запах крові.
Очі призвичаїлися до темряви і вже непогано бачили. Божевільний міг відрізнити містера Лідса від дружини. Світла було достатньо, аби він перетнув кімнату, схопив Лідса за волосся й перерізав йому горло. Що далі? Назад, до перемикача на стіні, привітання до місіс Лідс і постріл, що її знерухомив?
Ґрем увімкнув світло, і на нього закричали криваві плями – зі стін, з матрацу, з підлоги. Наче саме повітря й досі бриніло криками. Він здригнувся від звуку в цій тихій кімнаті, повній темних плям, що вже починали підсихати.
Ґрем опустився на підлогу й сидів там, доки шум у голові не вщухнув. Спокійно, спокійно, не ворушись.
Кількість і розмаїття плям крові загнали в глухий кут детективів з Атланти, які намагалися відтворити події на місці злочину. Усі жертви були знайдені вбитими у своїх ліжках. Цей факт не збігався з розташуванням кривавих плям.
Спершу детективи вирішили, що на Чарльза Лідса напали в кімнаті його дочки, а вже потім перетягли тіло до хазяйської спальні. Проте детальний аналіз форми бризок крові цю гіпотезу спростував.
Точні рухи вбивці в цій кімнаті так і не були визначені.
Тепер, отримавши результати розтинів і лабораторні звіти, Вілл Ґрем починав розуміти, як усе відбувалося.
Зловмисник перерізав горло Чарльзові Лідсу, поки той спав поруч із дружиною, потім повернувся до перемикача на стіні й увімкнув світло – волосся й жир із голови містера Лідса були залишені на перемикачеві гладенькою рукавичкою. Він підстрелив місіс Лідс, коли та вже почала підводитись, а тоді попрямував у дитячі кімнати.
Містер Лідс став на ноги з перерізаною горлянкою та спробував захистити дітей, втрачаючи під час боротьби багато крові, що потоками лилася й фонтанувала з ушкодженої артерії – сліди характерні. Його відштовхнули, він упав і помер разом із дочкою в її кімнаті.
Одного з двох хлопчиків застрелили в ліжку. Другого також знайшли в ліжку, проте у волоссі виявилися кавалки пилу. Поліцейські вирішили, що спочатку його витягли з-під ліжка, а потім застрелили.
Коли всі померли, окрім, імовірно, місіс Лідс, почалося биття дзеркал, добирання осколків і дальше приділення уваги місіс Лідс.
У коробці в Ґрема були повні копії всіх протоколів розтину. Ось і звіт щодо місіс Лідс. Куля увійшла праворуч від пупка й застрягла в поперековому відділі хребта, проте померла жінка від задушення.
Підвищення рівня серотоніну й вільного гістаміну у вогнепальній рані вказувало на те, що після пострілу місіс Лідс прожила ще принаймні п’ять хвилин. Гістамін був набагато вищий за серотонін, тобто протрималася вона не більше як хвилин п’ятнадцять. Усі інші поранення, вірогідно, проте не доказово, були завдані посмертно.