– Ота повія в коридорі. Блондинка з грудьми. Вона все рвалася його побачити. Їй нічого не відомо.
– Чому ви її не пускаєте? – спитав Ґрем, не відходячи від ліжка. Він стояв спиною до Кроуфорда з детективом.
– Жодних відвідувачів.
– Чоловік при смерті.
– Гадаєте, я не знаю? Я тут, бляха, з п’ятої сорок п’ять сиджу… Вибачте, сестро.
– Відпочиньте кілька хвилин, – сказав Кроуфорд. – Випийте кави, вмийтеся трохи. Він не може говорити. Якщо заговорить, то я буду тут, із диктофоном напоготові.
– Окей, мені не завадить.
Коли детектив пішов, Ґрем полишив Кроуфорда біля ліжка й рушив до жінки в коридорі.
– Венді?
– Ага.
– Якщо ви дійсно хочете його побачити, то я вас проведу.
– Хочу. Може, варто причесатися?
– Байдуже, – відказав Ґрем.
Поліцейський повернувся, та не став її виганяти.
Венді з бару «Венді-Сіті» тримала почорнілу лапу Лаундза й дивилася просто на нього. Він раз заворушився, незадовго до полудня.
– Усе буде гаразд, Роско, – сказала вона. – Ми з тобою заживемо як у казці.
Лаундз поворухнувся вдруге й помер.
23
У капітана Осборна з відділу вбивств Чикаго було сіре, загострене обличчя, мов у кам’яного лиса. Поліцейський відділок був завалений примірниками «Базікала». Одна копія лежала в капітана на столі.
Він не припросив Ґрема й Кроуфорда присісти.
– То ви взагалі не працювали з Лаундзом на території Чикаго?
– Ні, він мав приїхати до Вашингтона, – відповів Кроуфорд. – У нього були заброньовані квитки на літак. Певен, ви це вже перевірили.
– Так, перевірив. Він вийшов із редакції вчора, приблизно о першій тридцять. На нього напали в гаражі його багатоквартирного будинку, мабуть, за десять хвилин друга.
– У гаражі щось знайшли.
– Його ключі закинули під його автівку. У гаражі немає чергового – там двері на радіокеруванні, та вони затиснули кілька машин, тож їх зняли. Ніхто не бачив, як це сталося. Така в нас на сьогодні приказка. Працюємо з його автівкою.
– Можемо вам чимось допомогти?
– Можете проглянути результати, коли я їх отримаю. Ви, Ґрем, поки небагато сказали. Проте багато наговорили для газети.
– Я теж небагато почув, поки вас тут слухав.
– Сердитеся, капітане? – вставив Кроуфорд.
– Я? Чого б це? Ми відстежуємо для вас телефонний дзвінок і хапаємо одного довбаного репортера. А тоді ви не висуваєте йому жодних обвинувачень. Укладаєте з ним якусь угоду, і він шквариться просто перед редакцією своєї скандальної газетки. Тепер і решта часописів ставляться до нього так, наче він їм за рідного сина був. А ми й собі отримали вбивство від Зубного ельфа, прямо тут у Чикаго. Прекрасно. «Зубний ельф у Чикаго», дідько. До півночі ми ще отримаємо шість випадків ненавмисної побутової стрілянини – п’яний чоловік намагається прокрастися додому, дружина чує шум, бах! Може, Зубному ельфу сподобається в Чикаго, і він вирішить трохи тут затриматись, повеселитись.
– Можна чинити так, – сказав Кроуфорд. – Чубитися, ятрити комісара поліції та федерального прокурора, ятрити дупи – собі та вам. Або можна заспокоїтись і спробувати піймати цього виродка. То була моя операція, вона звелась на лайно, і я про це знаю. З вами таке бувало, тут, у Чикаго? Я не хочу з вами сваритися, капітане. Я хочу його піймати й поїхати додому. А чого хочете ви?
Осборн посунув кілька дрібничок на столі: склянку для ручок, фотографію дитини з лисячою мордочкою в оркестровому однострої. Тоді він відхилився на спинку крісла, стиснув губи, випустив із рота повітря.
– Наразі я хочу кави. Ви, хлопці, хочете кави?
– Я не проти, – сказав Кроуфорд.
– І я теж, – додав Ґрем.
Осборн передав їм пластикові стакани. Указав на стільці.
– У Зубного ельфа мав бути фургон чи мікроавтобус, аби перевозити Лаундза в тому інвалідному кріслі, – сказав Ґрем.
Осборн кивнув:
– Автомобільні номери, що їх бачив Лаундз, було викрадено в Ок-парк85, з вантажівки з ремонту телевізорів. Він узяв комерційний знак86, тож мав почепити його на вантажівку чи фургон. Замінив номери на ТВ-фургоні іншим, викраденим номером, аби не так швидко помітили пропажу. Хитрий він, цей хлоп. Одне нам відоме точно: він відкрутив номери з ТВ-фургона вчора вранці, десь після восьмої тридцять. Ремонтник зрання заправився й розплатився за пальне кредиткою. Заправник записав на талоні справжній автомобільний номер, тож знак викрали вже після заправки.
– Ніхто не помітив вантажівки чи фургона? – спитав Кроуфорд.
86
Автомобільний номерний знак, який вішають на транспорт, що використовується для вантажних чи пасажирських перевезень; часто відрізняється від приватних знаків за кольором.