Ґрем докладав усіх зусиль, щоб зрозуміти Дракона.
Інколи в мерехтливій тиші будинків, де мешкали жертви, намагався заговорити сам простір, крізь який колись рухався Дракон.
Часом Ґрем немов зближувався з Драконом. Останніми днями ним заволоділо відчуття, знайоме з попередніх розслідувань: манливе враження, мов протягом доби вони з Драконом одночасно займаються якимись речами, що в буденних рутинах їхніх життів існують паралелі. Десь там Дракон їв, приймав душ, спав у той самий час, що й Ґрем.
Ґрем силувався його пізнати. Намагався розгледіти його повз сліпучий відблиск слайдів і пробірок, між рядків поліцейських звітів, пробував побачити його обличчя крізь жалюзі друкованих символів. Пробивався, скільки вистачало сил і вмінь.
Але для того, щоб почати розуміти Дракона, щоб почути холодний капотіж у його темряві, щоб подивитися на світ крізь його червоний серпанок, Ґрему треба було побачити те, що він побачити не міг, треба було здійснити подорож у часі…
25
Меріан Доларгайд Тревейн, утомлена й змучена від болю, вийшла з таксі біля міської лікарні. Гарячий вітер цвигав піском її литки, поки вона здіймалася сходами. Валіза, яку вона тягнула за собою, була кращою за її простору поношену сукню, і кращою була плетена вечірня сумочка, яку Меріан притискала до спухлого живота. У сумочці лежали два четвертаки й десятицентовик. У животі лежав Френсіс Доларгайд.
Черговому на реєстратурі вона сказала, що звати її Бетті Джонсон, і це була брехня. Розповіла, що її чоловік – музикант, та вона не знає, де він, і це була правда.
Її поклали в секцію для бідних при пологовому відділенні. Вона не роздивлялась пацієнтів по обидва боки. Вона дивилася через прохід на чужі ступні.
За чотири години її забрали до пологової зали, де народився Френсіс Доларгайд. Акушер зауважив, що хлопчик «більше схожий на кажана-підковоноса, ніж на немовля», – ще одна правда. Він народився з двобічною розщілиною верхньої губи, твердого й м’якого піднебіння. Центральна частина верхньої щелепи хилиталася й випиналася. Ніс був плаский.
Керівництво лікарні постановило одразу не показувати немовля матері. Вирішили зачекати й подивитися, чи воно виживе без кисневого апарата. Його поклали в ліжечко в кутку палати для новонароджених і розвернули обличчям від вікна. Він міг дихати, проте не міг їсти. З розщепленим піднебінням не виходило смоктати.
Першого дня він кричав не так настирливо, як це буває з дітьми героїнових наркоманів, але так само пронизливо.
В обід другого дня він міг вичавити з себе хіба що тонкий пискіт.
Коли о третій прийшла нова зміна, на ліжечко Френсіса впала широка тінь. Принс Істер Майз, 260 фунтів91, прибиральниця й санітарка пологового відділення. Вона стояла й дивилася на немовля, склавши руки на своїх великих грудях. За двадцять шість років роботи в палаті для новонароджених вона встигла побачити тридцять дев’ять тисяч немовлят. Цей виживе, якщо їстиме.
Принс Істер не отримувала від Господа вказівки лишити це немовля помирати. Вона сумнівалася, що й персонал лікарні отримав таку вказівку. Жінка дістала з кишені гумову кришечку з вигнутою скляною соломинкою. Надягнула цю кришку на пляшечку з молоком. Вона однією могутньою рукою могла тримати немовля й піддержувати йому голівку. Притисла його до грудей, аж доки переконалася, що він почув биття її серця. Тоді вона перевернула хлопчика й вставила йому в горло скляну трубку. Він випив унції зо дві92 й заснув.
– Угу, – гмикнула жінка, поклала його в ліжечко й пішла займатися своїми безпосередніми обов’язками – спорожняти відра з брудними підгузками.
На четвертий день медсестри перемістили Меріан Доларгайд Тревейн в окрему палату. В емальованому глеку на умивальнику стояв букет мальв, що лишився від попередньої пацієнтки. Квіти ще не встигли зів’яти.
Меріан була гарненькою дівчиною, і набряк уже сходив із її обличчя. Вона подивилася на лікаря, коли той заговорив до неї, поклав їй руку на плече. Вона принюхувалась до сильного запаху мила від його руки, розмірковувала про зморшки в куточках його очей і тільки потім зрозуміла, що їй говорить лікар. Меріан стулила повіки й не розтуляла їх, поки в палату не принесли дитину.
І ось вона поглянула. Закричала, і медсестри зачинили двері. Поставили їй укол.