– Це твоя бабуся, – сказав брат Бадді.
– Привіт, – мовила жінка.
Брат Бадді протер рота довгастим зап’ястком:
– Скажи «привіт». Ну.
Френсіс навчився трохи говорити, затуляючи ніздрі верхньою губою, але вітався він нечасто.
– И-и-і-т, – усе, що він зміг сказати.
Бабуся ще більше зраділа:
– Можеш вимовити «бабуся»?
Проривна «б» йому не далася. Френсісу горло стиснулось від сліз.
У кімнаті дзижчала руда оса, билася об стелю.
– То нічого, – сказала бабуся. – Думаю, ти точно можеш вимовити своє ім’я. Я знаю, що такий великий хлопчик уміє промовляти своє ім’я. Скажи його мені.
Френсіс просяяв. Тут його натренували старші хлопці. Йому так хотілося догодити бабусі. Він зосередився.
– Пиздорот, – видав він.
Три дні по тому бабуся Доларгайд прийшла по Френсіса в сиротинець і забрала його з собою додому. Одразу почала вчити його мові. Вони спрямували всі зусилля на єдине слово. «Мати».
За два роки після розірвання першого шлюбу Меріан Доларгайд познайомилася й одружилася з Говардом Фоґтом, успішним юристом, який мав тривкі зв’язки з демократами Сент-Луїса і з тими, хто лишився від старого «апарату Пендерґаста»93 в Канзас-Сіті.
Фоґт був удівцем із трьома малолітніми дітьми. Товариський, амбітний чоловік, на п’ятнадцять років старший за Меріан Доларгайд. Ані краплі ненависті в його серці, окрім як до сент-луїської газети Post-Dispatch, яка обсмалила йому пір’ячко під час скандалу з реєстрацією виборців у 1936 році й перешкодила спробу «апарату» Сент-Луїса посісти губернаторське крісло в 1940-му.
1943 року зірка Фоґта знову почала сходити. Він став «пивним висуванцем»94 до законодавчих зборів штату, його ім’я згадувалося серед імовірних делегатів на конституційні збори штату.
Меріан була гарною і привабливою господинею, тож Фоґт купив їй гарненький деревʼяно-цегляний будинок на Олив-стрит, що ідеально пасував для розваг.
Френсіс Доларгайд прожив із бабусею тиждень, і тоді вона повела його на Олив-стрит.
Бабуся ніколи не була в будинку дочки. Її не знала покоївка, яка відчинила двері.
– Я місіс Доларгайд, – сказала вона, протиснувшись повз служниці. Позаду з-під спідниці визирали три дюйми комбінації. Вона завела Френсіса до великої вітальні із затишним каміном.
– Хто там, Віоло? – долинув згори жіночий голос.
Бабуся обхопила долонями обличчя Френсіса. Він чув запах холодної шкіряної рукавички. Настирливий шепіт:
– Іди до матері, Френсісе. Іди до матері. Біжи!
Він відсахнувся, намагаючись вирватися з лещат бабусиного погляду.
– Іди до матері. Біжи!
Вона схопила його за плечі й підштовхнула до сходів. Він хутко піднявся й поглянув униз на бабусю. Вона вихнула підборіддям, показуючи вгору.
Френсіс пішов незнайомим коридором до прочинених дверей у спальню.
Матір сиділа за туалетним столиком і підправляла макіяж перед дзеркалом із лампочками на рамі. Вона готувалася до політичного мітингу, тож румʼян треба було накласти поменше. До дверей вона сиділа спиною.
– Атм, – пропищав Френсіс, як його вчили, і він старався щосили. – Ати.
Тоді вона побачила в дзеркалі відбиток.
– Якщо тобі потрібен Нед, то його немає вдома…
– Ати.
Френсіс вийшов на безжальне світло.
Меріан почула голос власної матері, та вимагала чаю у вітальні. Очі розширились, вона сиділа нерухомо. І не озиралася. Вимкнула лампочки й щезла від дзеркала. У темряві кімнати вона видала єдиний тихий стогін, що перейшов у схлип. Може, вона плакала за собою, а може, за сином.
Після цього бабуся водила Френсіса на всі політичні мітинги й пояснювала, хто він і звідки. Змушувала з усіма вітатися. Над словом «добридень» вони не працювали.
Містер Фоґт програв на виборах, не добравши тисячі восьмисот голосів.
26
У будинку бабусі Френсіс Доларгайд відшукав собі новий світ – ліс ніг із синіми венами.
На той час, як онук переїхав до неї жити, бабуся Доларгайд уже три роки порядкувала притулком для старих. Грошей стало бракувати з 1936 року, коли помер її чоловік, а бабуся виросла панянкою без жодних торговельних навичок.
Усе, що в неї лишилося, – це великий будинок і борги покійного чоловіка. Про пожильців не йшлося взагалі. Надто важкодоступне місце, щоб привабити пристойних квартирантів. Бабусі загрожувало виселення.
Газетне оголошення про шлюб Меріан і впливового містера Говарда Фоґта здалося бабусі даром Божим. Вона написала Меріан не один лист із проханнями про допомогу, та відповіді так і не отримала. Щоразу, як вона туди телефонувала, прислуга казала, що місіс Фоґт немає вдома.
93