Цього разу він прагне неспішного поступу. Як добре буде залізти в ліжко з камерою між ними, сплячими, і трохи прилащитися. Тоді він зможе завдати удару в темряві, а потім сидіти там і радісно мокрішати.
Усе це можна зробити з плівкою для ІЧ зйомки, і він знає, де таку дістати.
Проектор досі працює. Доларгайд сидить, тримаючи між долонь бобіну, а на яскравому порожньому екрані для нього виникають інші образи, рухаються в ритмі з протяжливими зітханнями вітру.
У ньому немає почуття помсти, тільки Любов і думки про прийдешню Славу. Биття сердець пришвидшується й затихає, мов кроки, що біжать у вічну тишу.
Він – несамовитий. Несамовитий, сповнений Любові, і Шермани розкриваються перед ним.
Він взагалі не згадує минуле, думає тільки про прийдешню Славу. Не виринають спогади про будинок матері. Власне, його свідомі спогади про той час – надзвичайно нечисленні й розпливчасті.
Десь після двадцяти років пам’ять Доларгайда про материн будинок зникла з очей, лишивши на поверхні розуму тонку масну плівочку.
Він знав, що прожив там усього місяць. Не пригадував, що його відпровадили за те, що у віці дев’яти років він повісив кота Вікторії.
Один із тих образів, що збереглися в пам’яті, – сам будинок зі світними вікнами, вигляд із вулиці у зимових сутінках; Френсіс минав його, повертаючись із початкової школи Поттера Джерарда до дому, куди його переселили, за милю від того місця.
Він пам’ятав запах бібліотеки Фоґтів – так пахне піаніно, на якому щойно підняли кришку. У бібліотеці мати його стрічала й видавала подарунки на свята. Він не пам’ятав облич, що проводжали його поглядом із горішніх вікон, коли він ішов геть обмерзлим хідником і практичні гостинці ненависно пекли шкіру під пахвою. Він поспішав додому, аби сховатися у вигаданій місцині, що так відрізнялася від Сент-Луїса.
У віці одинадцяти років у Френсіса було активне й напружене уявне життя, і, коли тиск Любові ставав нестерпним, він вивільняв це почуття. Полював на домашніх тварин – обережно та обачно, пам’ятаючи про можливі наслідки. З ручними тваринками це було легко. Представники влади ніколи не пов’язували його з маленькими, прикрими плямами крові, що всотувалися в земляну підлогу гаражів.
У сорок два роки він не пригадував і цього. Так само він не думав про людей в будинку його матері – саму матір, зведених сестер і брата.
Інколи він бачив їх у снах, у яскравих уривках маячіння. Викривлені й видовжені обличчя й тіла набували строкатих пишних кольорів, коли вони схилялися над ним у позах богомолів.
Коли ж він свідомо викликав спогади, що траплялося нечасто, то всі вони були приємні. Спогади про армійську службу.
У сімнадцять років його піймали, коли він намагався пролізти у вікно до якоїсь жінки. Причину так і не встановили. Йому дали вибір – записатися до армії США або ж потрапити під суд. Він обрав армію.
Після базової підготовки його направили до школи молодших спеціалістів, де навчили роботи в темній кімнаті фотолабораторії, а тоді послали до Сан-Антоніо, де він обробляв навчальні фільми для медиків при військовому шпиталі імені Роджера Брука.
У шпиталі ним зацікавилися хірурги й вирішили поправити йому обличчя.
Вони провели пластику зустрічних трикутників на носі, скориставшись вушним хрящем для подовження колумели96, а губу полагодили цікавою методикою «клаптиків Аббе»97, що зібрала в операційній залі цілий натовп лікарів.
Хірурги пишалися результатом. Доларгайд відмовився від дзеркальця й став дивитися у вікно.
Записи у фільмотеці шпиталю свідчать, що Доларгайд брав багато фільмів, більшість – про різноманітні травми, і за ніч їх повертав.
Він уклав повторний контракт у 1958-му і протягом другого терміну військової служби відкрив для себе Гонконґ. Його розподілили в Корею, до Сеула, і там він проявляв плівки, відзняті маленькими літаками-спостерігачами, що в кінці 1950-х залітали за тридцять восьму паралель98. Тоді ж він двічі їздив до Гонконґу. У 1959-му Гонконґ і Коулун могли задовольнити будь-які апетити.
1961 року бабусю випустили з лікарні в сумирному торазиновому99 тумані. За два місяці до демобілізації Доларгайд надіслав запит і отримав право на звільнення зі служби за скрутних обставин, тож поїхав додому, аби піклуватися про бабусю.
Для нього це також був на диво спокійний час. Влаштувавшись на роботу в «Ґейтвей», Доларгайд міг дозволити собі наймати жінок, які доглядали бабусю вдень. Уночі вони вдвох сиділи у вітальні й мовчали. Тишу уривали тільки цокання та передзвін старого годинника.
97
Операція, коли дефект одної губи виправляється за рахунок клинуватого шматка шкіри, сформованого на другій губі.
98
Межа поділу Кореї, запропонована ще в 1896 році Росією та Японією; наразі – демілітаризована зона між Північною і Південною Кореями.
99
Хлорпромазин (торгові назви: аміназин, торазин) – перший синтезований психотропний препарат, що використовується для терапії психотичних розладів.