Засяяли лампи. Жінка стояла біля дверей, усміхалася й дивилася трохи повз нього. Очі під заплющеними повіками шмигали дрібним довільним рухом.
Він побачив, що в кутку стоїть біла тростина. Прийняв від обличчя руку й усміхнувся.
– А можна мені сливу? – спитав він.
На стійці, де вона обідала, лежало кілька.
– Звісно, вони дуже добрі.
Ребі Макклейн було близько тридцяти. Привабливе обличчя жительки прерій, сформоване міцними кістками й рішучістю. На переніссі в неї був маленький шрам у формі зірки. Волосся – пшениця й червоне золото, зачіска «паж», що мала трохи старомодний вигляд, обличчя й руки поцятковані сонячними веснянками. Проти кахлю й неіржавної сталі темної кімнати вона скидалась на яскраву Осінь.
Доларгайд міг спокійно її роздивлятися. Погляд вільно рухався її формами, мов вітер. Вона не мала змоги ухилитись від його очей.
Часто Доларгайд відчував на шкірі теплі, пекучі плями, коли розмовляв із жінками. Плями пересувалися тілом, коли він думав, що жінка на нього дивиться. Навіть якщо вона дивилася повз нього, Доларгайд гадав, що вона бачить десь його відбиток. Він завжди зауважував дзеркальні поверхні, знав кути відбивання так, як акула знає форму берегів.
Зараз його шкіра була прохолодною. Її – веснянкувата, перламутрова на шиї й внутрішньому боці зап’ястків.
– Я покажу вам кімнату, де він хоче її поставити, – сказала вона. – Можете зробити виміри.
Вони все поміряли.
– А тепер я хочу попросити вас про послугу, – сказав Доларгайд.
– Окей.
– Мені потрібна кіноплівка для ІЧ зйомки. Чутлива, щоб реєструвала хвилю від тисячі нанометрів.
– Вам доведеться тримати її в холодильнику й одразу після зйомки також покласти на холод.
– Знаю.
– Якщо ви розповісте мені про умови, в яких вестиметься зйомка, то, може, я…
– Зніматимуть футів із восьми100, з парою фільтрів «Раттен» на освітлювачі.
Схоже на опис шпигунського обладнання.
– У зоопарку, – додав Доларгайд. – У «Світі темряви». Там хочуть познімати нічних тварин.
– Мабуть, дуже страшні ті тварини, якщо вам не до ладу звичайне ІЧ для рекламних роликів.
– У-гу-у-у.
– Я певна, що зможу вам допомогти. Проте маю вас попередити. Як ви знаєте, більшість персоналу тут працює за контрактом з оборонкою. За все, що звідси виноситься, треба розписуватись.
– Так.
– На коли вам треба?
– Десь на двадцяте. Не пізніше.
– Ясна річ, нема потреби вам нагадувати: що чутливіша плівка, то складніше з нею обходитись. Наготуйте холодильники, сухий лід тощо. Десь о четвертій тестуватимуть зразки, якщо хочете поглянути. Оберете найщаднішу емульсію, що відповідатиме вашим потребам.
– Я прийду.
Коли Доларгайд пішов, Реба Макклейн перерахувала сливи. Він узяв одну.
Дивний чоловік цей містер Доларгайд. Жодної незручної співчутливої паузи, жодного занепокоєння в голосі, коли вона ввімкнула світло. Може, він уже знав, що вона сліпа. А може, і навіть краще, що йому було байдуже.
Це було б щось новеньке.
30
У Чикаго саме тривав похорон Фредді Лаундза. «Народне базікало» оплатило вигадливу церемонію, приспішуючи всі приготування, аби провести її в четвер, за день після смерті. Тоді фотографії можна буде вставити в наступний випуск «Базікала», що вийде в ніч на четвер.
Довга церемонія в каплиці, довга церемонія на цвинтарі.
Радіоєвангеліст ніяк не вгавав зі своєю улесливою надгробною промовою. Ґрем долав масивний пухир похмілля й намагався пильнувати натовп.
Найманий хор при могилі від душі виспівував заплачені гроші, поки фотокори «Базікала» дзижчали своїми камерами на моторному приводі. Також були присутні дві телевізійні команди з фіксованими телекамерами й маленькими фотоапаратами для зйомки крупним планом. З натовпу знімали поліцейські фотографи з посвідченнями журналістів.
Ґрем пізнав кілька офіцерів у штатському з чиказького відділу вбивств. Єдині обличчя, які бодай щось для нього означали.
А он Венді з «Венді-Сіті», подружка Лаундза. Її посадили під маркізою, на найближчому до домовини стільці. Ґрем насилу її пізнав. Світла перука була забрана в жмут на потилиці. На жінці був чорний англійський костюм.
На останньому гімні вона підвелася, хиткою ходою вийшла вперед, стала на коліна й поклала голову на домовину, розпросторивши руки по покривалу з хризантем. Навколо заблимали спалахи фотоапаратів.
Люди майже не говорили, просуваючись губкуватим моріжком до цвинтарних воріт.