– Може. Добрий хід, Джеку.
Ґрем, очевидно, міркував про щось інше.
Якби Ґрем був штатним агентом, то Кроуфорд пригрозив би йому довічною посадою на Алеутах. Натомість він сказав:
– Сьогодні по обіді мені телефонував брат. Розповів, що Моллі поїхала з його будинку.
– Ага.
– Сподіваюся, у безпечне місце?
Ґрем був певен, що Кроуфорд чудово знає, куди подалася Моллі.
– До бабусі й дідуся Віллі.
– Ну, вони будуть раді бачити малого.
Кроуфорд почекав. Ґрем не став нічого коментувати.
– Маю надію, що все гаразд?
– Я працюю, Джеку. Щодо цього можеш не хвилюватися. Та ні, слухай, просто їй там стало не по собі.
З-під стосу похоронних світлин Ґрем витягнув плаский конверт, перетягнутий стрічкою, і почав розв’язувати вузол.
– Що це?
– Це від Байрона Меткафа, юриста Джекобі. Переслав Браян Зеллер. Усе окей.
– Стривай, дай я подивлюся.
Кроуфорд крутив у своїх волохатих пальцях конверт, поки не знайшов марку й підпис «С. Ф. “Semper Fidelis”107 Ейнсворт» – голова відділу вибухівки ФБР, який засвідчував, що конверт пропустили крізь флуороскоп.
– Завжди перевіряй. Завжди перевіряй.
– Я завжди перевіряю, Джеку.
– Це тобі Честер приніс?
– Так.
– Перед тим як віддати, він показав тобі марку?
– Перевірив і показав.
Ґрем перерізав стрічку.
– Це копії всіх документів щодо судового затвердження заповіту й претензій на нерухомість Джекобі. Я попросив Меткафа їх надіслати, аби ми могли порівняти їх із документами Лідсів, коли отримаємо.
– Цим займається наш юрист.
– Це потрібно мені. Я не знаю Джекобі. Вони нещодавно переїхали в місто. Я прибув до Бірмінгема через місяць, і їхні речі позникали. Лідсів я відчуваю. Джекобі – ні. Я маю їх пізнати. Хочу поговорити з людьми, з якими вони приятелювали в Детройті, хочу провести ще пару днів у Бірмінгемі.
– Ти мені тут потрібен.
– Послухай, Лаундза він викрав чисто щоб познущатися. Ми зробили так, аби він розізлився на Лаундза. Єдиний зв’язок із Лаундзом створили ми самі. У справі Лаундза дуже мало наявних речдоків, і з ними розбирається поліція. Лаундз для нього – прикрість і докука, а от Лідси й Джекобі – саме те, що йому потрібно. Ми мусимо виявити між ними зв’язок. Якщо ми колись його піймаємо, то саме таким чином.
– Тож ти маєш документи Джекобі, – сказав Кроуфорд. – Що ти в них шукаєш? Яку зачіпку?
– Будь-яку, чорт забирай. Наразі, Джеку, міркую в медичному напрямку.
Ґрем витягнув із конверта форму від Служби внутрішнього оподаткування.
– Лаундз був у інвалідному візку. Медицина. За шість тижнів до вбивства у Валері Лідс була операція – пам’ятаєш із її щоденника? Маленька кіста в грудях. Знову медицина. Я шукаю, чи була якась операція в місіс Джекобі.
– Не пригадую ніякої операції у звіті про її розтин.
– Так, але цієї інформації могло й не бути. Її медичну картку передали з Детройта до Бірмінгема. Дорогою щось могло загубитися. Якщо їй робили операцію, то про це мав лишитися медичний висновок чи, може, заява на виплату страхування.
– Гадаєш, це якийсь мандрівний санітар? Який працював в обох містах – Детройті чи Бірмінгемі й Атланті?
– Якщо ти побував у божевільні, то мав нагоду завчити порядок і процедури. Можна вдати з себе санітара, отримати таку роботу після виходу з лікарні, – сказав Ґрем.
– Ти пообідати не хочеш?
– Пізніше. Я тупію, як поїм.
Виходячи з зали, Кроуфорд озирнувся з темного дверного прорізу на Ґрема. До видовища йому було байдуже. Лампи тільки поглиблювали западини на обличчі Ґрема, поки той вивчав жертв, що дивилися на нього з фотографій. У залі пахло відчаєм.
Чи не буде краще для справи, щоб Ґрем знов узявся за пошук на вулицях? Кроуфорд не міг дозволити, аби він спалив себе тут ні за що. А як за щось?
Чудові керівні інстинкти Кроуфорда не піддавалися жалю. Інстинкти підказали йому дати Ґрему спокій.
33
До десятої вечора Доларгайд напрацювався з гантелями й штангами мало не до знемоги, передивився свої фільми й спробував себе задовольнити. І попри все, йому було неспокійно.
Збурення, мов холодний медальйон, билось об груди, коли він думав про Ребу Макклейн. Йому не варто було думати про Ребу Макклейн.
Він витягнувся на релакс-кріслі, м’язи торса набубнявіли, шкіра розчервонілася від тренування. Доларгайд увімкнув телевізійні новини, аби побачити, як поліція просувається з Фредді Лаундзом.
Вілл Ґрем стояв біля домовини, хор завивав свої гімни. Ґрем був сухорлявий. Зламати йому спину буде легко. Це краще, ніж убити. Зламати спину й викрутити, для певності. Хай котиться до наступного розслідування на візку.
107
«Завжди вірний» (