Допомагаючи людям, що покинули німців, зав’язати контакти з ворогами Німеччини, Вільгельм ставив власне життя у велику небезпеку. Та 1944 року він, здавалося, повернув собі молодечий спокій і такт. Він попросив Романа познайомити українку з французом. «Я хотів би, — сказав він своєму приятелеві, — щоб ти познайомив Ліду Тульчин із Полем Маасом. Але треба розважити над тим, як це краще зробити. Можливо, ти міг би запросити їх, разом із твоєю подругою Бірутою, на концерт? Такий крок був би цілком природним і не викликав би підозр». Бірута, одна з численних колежанок Романа, була балериною, володіла французькою мовою, а отже, за необхідности могла перекладати. Маас прибув із невеликим запізненням і сів у порожнє крісло поруч з Лідою. Знайомство відбулося. Вільгельм повернувся в українську політику з музикою[298].
Маас дав Ліді складне завдання. Він повідомив, що разом зі своїми спільниками надає притулок британському летунові, чий літак збито. Чи не могла б Ліда знайти для нього якісь німецькі посвідчувальні документи? Вона виконала це завдання успішно й доправила Маасові посвідчувальні папери українця, що покинув німецькі збройні сили[299]. Цілком можливо, що це завдання було випробуванням, яке Ліда витримала. Може, збитий летун існував насправді, а може, й ні. Ліда довела, що має справжні зв’язки з українцями, які колись носили зброю, про що і йшлося.
Ліда, безперечно, розуміла Вільгельмові плани; як і для тисяч українських націоналістів, що колаборували з німцями, її єдиною надією тепер був Захід. Вона звела Вільгельма й Мааса із Мирославом Прокопом, чільником відділу Організації Українських Націоналістів. Вільгельм знову опинився в гущі української політики, допомагаючи націоналістам у перших незручних розмовах із західними державами. Хоч якими приреченими не були ці зустрічі, вони все ж виявилися доволі перспективними, принаймні з одного боку. Як пам’ятав Вільгельм, 1918 року українці не мали зв’язків із західними державами-переможницями війни. Україна тоді сприймалась як примара німецького імперіалізму і не мала майже жодної підтримки в Парижі, Лондоні чи Вашингтоні. Цього разу, сподівався Вільгельм, українцям не доведеться гинути разом із німцями[300].
Ризикуючи у Відні своїм життям заради візії України в союзі із західними державами, Вільгельм знову ставав українцем. Відклавши набік расистські ідеї, що спонукали його ототожнити свою долю з Німеччиною, він повернувся до свого обраного народу — а отже, й до ідеї, що належність до нації була справою вибору.
У Живці Альбрехт з Алісою від самого початку відкидали ідею раси. Альбрехт залишився поляком, а тому сидів у тюрмі. Допитувана Гестапо в січні 1942 року Аліса говорила про свою польську національність як про питання особистої політичної моралі. «Я нині, як і раніше, вважаю себе, — казала вона, — належною до спільноти поляків і можу лише висловити свою шану відважній поставі поляків». Її ставлення до нацистського режиму було категорично негативним. «Коли мене питають про націонал-соціалізм, я можу лише відповісти, що відкидаю його. Підставою для цього є брак особистої свободи»[301].
Політика німців ґрунтувалася на протилежному принципі: нація — це раса, а раса є ознакою біологічною, отже, визначає її наука (що на практиці означало — держава). У 1940 році німці уклали расовий реєстр населення, так званий Volksliste. Перша категорія цього реєстру — Reichsdeutsch — містила осіб, що їх вважали німцями за расою, культурою і політикою. Альбрехт і Аліса відмовилися від внесення до Volksliste. Оскільки поляки не мали права на власність, то їхню відмову від німецької національної належности можна було використати для націоналізації їхнього майна. Гайнрих Гіммлер, голова SS і Міністерства із зміцнення німецькости, побачив свою нагоду. Крім цього, він хотів, щоб цілу цю родину заслали в табір примусової праці десь у глибині протестантської Німеччини, вдалині від католицьких поляків Вісли, які, за поліційними звітами, любили Алісу й дівчат[302].
299
Ідеться про Waffen-SS Galizien, ПДН, 19 серпня 1947 р., ЦДАГО 263/1/66498-фп/148980/ІІ/23—26.
301
Gestapo, Kattowitz, допит Аліси фон Габсбурґ, Вісла, 27 січня 1942 р., BA R49/38. Див. також Baden і, A utobiografia, 141.
302
Stab Reichsfuhrer SS до Greifelt, Reichskommissar fur die Festigung deutschen Volkstums, 1 грудня 1942 p, BA NS19/662 PK D 0279.