Не всі представники нацистської верхівки погоджувалися з Гіммлером. Райнгард Гайдріх, права рука Гіммлера, не хотів, щоб Габсбургів вислали до табору. Та в травні 1942 року його вбили члени чехословацького опору, що й поклало край його участі в обговоренні. Не всі підлеглі Гіммлера поділяли його особливо вороже ставлення до польських Габсбургів. Місцевий відділ SS відмовився продовжувати допити Альбрехта й у внутрішньому листуванні шанобливо називав його «ерцгерцогом». Представники SS, здавалося, вважали, що Гестапо провело справу примітивно[303].
Та гору взяв їхній зверхник Гіммлер — принаймні таке складалося враження. У жовтні 1942 року Алісу, Альбрехта і двох їхніх дочок заслано в робітничий табір у німецькому Штраусбергу. Навіть тут влада нацистів над ними не була цілком певною. Іноземні захисники ствердили, що Альбрехт був надто хворим і скаліченим унаслідок допитів, щоб працювати. Він вийшов із в’язниці сліпим на одне око і лише частково володіючи кінцівками. Німці дозволили дівчатам — безперечно, це був жест у бік іноземних прихильників Габсбургів — поїхати вчитися до Відня. На початку 1943 року Альбрехт, якому дозволено звернутися по медичну допомогу, певний час перебував там із ними. Коли він того літа повернувся до табору, то все ще, на думку Аліси, «тримався духом»; та здоров’я його наче не покращилося. Лише Аліса залишалася в таборі праці упродовж цілого року — і відмовлялася копати картоплю. Вона пояснювала, що чинить так не тому, що копання картоплі є негідним заняттям — якраз навпаки. Причина відмови натомість полягала в тому, що вона відмовлялася робити будь-що на користь Гітлерового Райху. Після цього дівчата втратили свої місця в школі і, зрештою, їх поставлено на вимушену працю у Відні. Марія-Кристина працювала помічницею медсестри, коли у березні 1944 року на місто почали летіти американські бомби[304].
Навіть усунувши з дороги польських Габсбургів, німці не могли встановити юридичний статус живецького маєтку. З’ясувалося, що єдиного маєтку не було. Жаданий об’єкт юридичної націоналізації німців насправді складався з двох окремих збірок різноманітних об’єктів власності, якими володіли Альбрехт і Лео; у 1930-х роках ними керувала одна адміністрація. Броварнею і деревообробними майстернями німці також керували як єдиним об’єктом, але для того, щоб забрати їх у власність держави, їм довелося б націоналізувати власність, захоплену не лише в Альбрехта, а й у Лео. Лео ускладнив цю трансакцію двома чинниками: своєю імовірною німецькістю, а також беззаперечною смертю. Він помер від туберкульозу у квітні 1939 року.
Оскільки Лео не залишив заповіту, то всю його власність успадкувала його дружина Мая, яка цілком природно висловила заперечення, коли її землю захопили разом із Альбрехтовою. Вона мала рацію. Ніхто не сумнівався в тому, що вона німкеня. Крім цього, у неї були зв’язки. Один із її зятів полював із Германом Ґерінгом, головою німецьких військово-повітряних сил і високопосадовцем Райху. Вона написала самому Гітлерові, представивши себе німецькою вдовою з німецькими дітьми і покликаючись на «глибоку скруту і невимовний відчай»[305].
Розлючені заплутаністю ситуації Гітлер і Гіммлер просто хотіли, щоб маєток нарешті націоналізували, а Габсбургів принизили. 1941 року Гіммлер заявив, що, попри всі докази, Маю не слід вважати німкенею, оскільки Гітлер хотів отримати її власність для німецької держави. Цю директиву не було виконано[306].
Замість цього SS 1942 року уклали ретельний звіт щодо національної належности Маї. Звіт у цьому питанні посилався на п’ятьох різних німецьких посадовців, і всі вони надали різні, але цілком логічні відповіді. Один твердив, що вона німкеня з походження й вибору; інший казав, що вона німкеня, але що він не хоче відповідати на запитання, чи повинні Габсбурги володіти власністю; ще інший говорив, що вона була німкенею, але не дотримувалася нацистських переконань. Четвертий посадовець сказав, що вона аристократка, а отже, не належить до жодної національности, а п’ятий — що у справах немає нічого, що могло б дати відповідь на це питання. SS непокоїв її позірний брак нормальних політичних зобов’язань: Маю не цікавили питання раси й антисемітизму; до того ж, вона визнала, що не може зростити своїх дітей нацистами. SS виснувало, що, попри все це, вона є німкенею другої категорії, тобто етнічною німкенею чи Volksdeutsch. Це означало, що вона мала право на власність[307].
303
Chef der Sicherheitspolizei до Stabshauptamt des Reichskommissars für die Festigung deutschen Volkstums, 20 липня 1942 p., BA R49/38.
304
A. Habsburg, Princessa och partisan, 169. Гайдріх був також Протектором Райху в Богемії-Моравії — саме тому його обрано ціллю нападу.
306
Ґрайфельт до Гайдриха, 23 вересня 1941 р., BA R49/39; «Aktenvermerk», 26 червня 1941 р., BA R49/39.
307
SS Rechtsabteilung, «Volkstumszugehörigkeit der Familie der verstorbenen Erzherzogs Leo Habsburg in Bestwin», Kattowitz, 19 квітня 1941 p., BA R49/37.