У травні 1943 року Гітлер взяв справу у власні руки. Він наказав націоналізувати власність Маї без відшкодування, разом із Альбрехтовою. Гіммлер обгрунтував його підстави: вона перебувала трохи заблизько до «зрадника» Альбрехта. У цьому він був хибно поінформованим, і в кожному разі така «вина за асоціацією» погано узгоджувалася з расовою ідеологією і німецьким правом (у його застосуванні до німців). Місцеві службовці знову відмовилися скоритися своєму фюрерові. Вони не хотіли націоналізувати власність особи, яка може виявитися німкенею. Гітлер побудував расову бюрократію, яку й сам не завжди міг обійти[308].
На цей час німці самі починали усвідомлювати, хай лише з імплікацій власної політики, що расову належність визначає не біологія, а бюрократія. Починаючи з 1942 року, згідно з новою расовою політикою, що застосовувалася щодо Живця та інших, доданих до Райху земель, німецькі посадовці шукали високих і вродливих поляків для того, щоб відіслати їх до Німеччини для акультурації. У роз’ясненнях щодо цієї політики, знаної як Eindeutschung, онімеччення, уточнювалося, що не мало значення, чи ці особи вважалися німецького походження, чи ні. Така державна політика мала на меті перетворити на німців осіб, котрі в іншому разі стали (чи залишилися) б членами іншої нації. Політика ця не поширювалася на місцевих євреїв, яких на той час вивезено у Generalgouvernement. У 1942 і 1943 роках їх відіслано в табори смерти. У Треблінці, на північний схід від Варшави, загинуло близько восьмисот тисяч польських євреїв. У Авшвіці, лише за сорок п’ять кілометрів на північ від Живця, газом задушено ще мільйон європейських євреїв[309].
Оскільки питання раси вирішували бюрократи, то воно могло стати предметом міжустановчих суперечок. На 1943 рік різноманітні служби, які займалися габсбурзьким питанням, сварилися між собою. У 1944 році бюрократичні установи втратили навіть підстави для суперечок — у травні справи Головного Бюра Безпеки Райху згоріли після бомбардування. Так летуни союзників, за яких у ті роки із землі вболівали Аліса та Вільгельм, зробили свій ненавмисний внесок у справу Габсбургів. Без своїх паперів бюрократи не могли пригадати, що сталося з різними Габсбургами, про яких ішлося, і яким був стан справ[310].
Німецькі посадовці не здалися. Попри втрату справ (і телефонних ліній), клерки продовжували пошуки. У травні 1944 року вони шукали в місті Вадовицях такого собі графа Ромера. Він знав Лео перед війною і, можливо, зміг би сказати щось про його національну належність, таким чином допомігши німцям встановити національну належність його дружини і дітей, а відтак — прискорити остаточне вирішення справи про їхнє майно[311].
У той момент війни це був дивний клопіт. Улітку 1944 року американці та їхні союзники висадилися в Нормандії, а совєти дійшли до земель довоєнної Польщі. Тим не менш, у вересні німецький губернатор регіону наполіг на тому, що націоналізація живецьких маєтків була «не лише формальною справою, що її вирішення можна відкласти в часі тотальної війни, а справою вельми нагальною, з огляду на поставлену мету адміністративного спрощення». Місцева влада звернулася по ще одне особисте рішення Гітлера. Та йому було вже не до того. Місцевим службовцям дано вказівку, що з теперішнім станом «невирішености» доведеться «наразі» змиритися. Та «наразі» більше не було. 1944 року союзники обступали їх зі сходу, заходу й півдня. Навесні 1945 року Тисячолітній Райх Гітлера дійшов свого кінця, проіснувавши лише дванадцять років[312].
Гітлерова расова династія виявилася крихкішою за Габсбурзьку династію родинну. У протистоянні між ними, позірно такому нерівному, вижили саме Габсбурґи. Гітлер наклав на себе руки 30 квітня 1945 року. Альбрехт і Аліса через декілька днів бачили, як їхній робітничий табір у Штраусбергу звільнили американці. Тим часом Червона армія поспішала на захід. Поки Габсбурґи вітали американських солдатів, у їхньому польському замку ночували совєтські офіцери. Живець визволила Червона армія, а совєти мали власні уявлення щодо власности, політики та Габсбурґів.
Відень, другу домівку родини, теж визволила Червона армія. Відень і Живець, колись габсбурзька столиця і габсбурзьке володіння, згодом міста у складі австрійської та польської республік, відтак додані Гітлером до Німецького Райху, водночас опинилися під владою Сталіна.
308
Мая: Der Amtskommissar und k. Ortsgruppenleiter до SS-SD Abschnitt Kattowitz, 2 серпня 1940 p., BA R49/37. Категорія: Bezirkstelle der Deutschen Volksliste до Zentralstelle der Deutschen Volksliste in Katowitz, 19 листопада 1941, BA R49/37. Зрадник: «Vermerk zu einem Vortrag des SS-Gruppenführers Greifelt beim Reichsfuhrer SS am 12 Mai 1943», BA NS19/662 PK D 0279; «Besitzregelung der Herrschaft Saybusch», 18 травня 1934 p., BA R49/38.
312
Першу цитату у цьому абзаці взято із: Gauleiter von Oberschlesien до SS Gruppenführer Greifelt, вересень 1944 p., BA NS19/662 PK D 0279. Місцева влада: Beauftragte für den Vierjahresplan до Reichskommissar fur die Festigung deutschen Volkstums, 26 листопада 1943 p., BA R49/38; «Vermerk fur SS Standartenfuhrer Dr. Brandt», 18 листопада 1944 p., BA NS19/662 PK D 0279.