Качоровський був шпигуном, українським націоналістом на службі у французької військової розвідки. Його історія була типовою для багатьох українців. 1939 року, не зрушивши ані на крок, він зненацька опинився в Совєтському Союзі. За умовами таємного протоколу, що додавався до пакту про ненапад між Берліном та Москвою від серпня 1939 року, Совєтський Союз зайняв ту половину Польщі, яка містила східну частину давньої габсбурзької Галичини, місто Львів і п’ять мільйонів українців. Після того, як ці землі уведено до складу совєтської республіки України, українські націоналісти втекли на захід. Якби вони залишилися в межах досяжности для Сталіна, то ризикували б багатолітніми засланнями до Сибіру чи в Казахстан.
Качоровський дістався до Відня 1940 року, де знайшов працю радіооператора в німецькій військовій розвідці. На той час, звісно, Австрію вже поглинула гітлерівська Німеччина, яка, подолавши Польщу і Францію, стала домінантною державою в Європі. Гітлер звертав свої думки на схід і планував вторгнення у Совєтський Союз, яке, як він вважав, закріпить його остаточну перемогу в Європі. Те, що Качоровський був носієм української мови, німці взяли на озброєння, коли увійшли в Совєтську Україну в ході масового вторгнення у Совєтський Союз у червні 1941 року.
Знищивши надії українських націоналістів, таких як Качоровський, Німеччина ані не відновила Україну, ані не поборола Червону армію. Совєтський наступ 1943 та 1944 років відкрив ще одну дилему. Розбивши німців на східному фронті, совєти знову приєднали до своїх територій цілу Совєтську Україну, разом із землями, що їх Німеччина колись надала їм за умовами договору. Східна Галичина, рідний край Качоровського, знову стала західною частиною Совєтської України. Після німецької капітуляції 8 травня 1945 року українці на кшталт Качоровського не могли повернутися додому. З погляду совєтського, їхня вина була тепер ще більшою, ніж раніше, бо ж вони були не лише націоналістами, а колаборантами німців. На них чекав допит і страта.
Як у плині війни розумів Вільгельм, єдина надія для таких чоловіків і жінок полягала в тому, щоб перейти на інший бік і знайти покровителів серед західних союзників. Звісно, факт колаборації з німцями не будив серед американців, французів і британців особливих симпатій. Та з поширенням комунізму східною Європою в 1946 році, західні держави зрозуміли, що їм треба було знати про Совєтський Союз значно більше; отож, вони, часом із Вільгельмовою допомогою, вербували українців, таких як Качоровський. Так само, як перед тим Ліда, Качоровський спершу познайомився з Романом, який привів його до Вільгельма, а той відтак допоміг йому вийти на зв’язок із французами.
Французи найняли Качоровського у серпні 1946 року, давши йому завдання спостерігати за рухами совєтського війська в Австрії, Угорщині та Румунії. В останніх двох країнах, що їх окупувала Червона армія, комуністичні партії вели боротьбу за владу, яка невдовзі мала завершитися їх перемогою. Хоча він скаржився, що не знає угорської та румунської мов, Качоровський робив усе, що міг, аби створити мережі з місцевих інформаторів. Отримавши від французів австрійські папери в грудні 1946 року, він і далі жив у Відні, а при потребі навідуватися до Будапешту та Бухаресту.
На початок 1947 року совєтська військова контррозвідка, грізний СМЕРШ, гналася за Качоровським по п’ятах. Принаймні раз совєтські солдати на віденській вулиці намагалися силоміць впхнути його на заднє сидіння автомобіля, але він зумів від них вирватися. Тепер, після забави, австрійська поліція передала його — збентеженого, змученого, мабуть, п’яного — совєтам. За випадком долі, віденська поліція заарештувала чоловіка, якого пильно розшукувало совєтське окупаційне керівництво, яке й мало справжню владу в місті. Совєти іноді розповідали австрійській поліції, на кого полюють, і залишали за собою право заарештовувати й допитувати всіх, кого їм заманеться. Так чи інакше, вони зазвичай ловили свою жертву, а тепер, завдяки гучній вечірці й нетерплячому сусідові, впіймали Качоровського.
Він заговорив і назвав імена. На допитах у советському штабі в Бадені, на південь від Відня, Качоровський надав совєтам надзвичайну інформацію. Він повідомив, що Вільгельм фон Габсбург разом із його приятелем Романом Новосадом звів його з французькою військовою розвідкою. Червоний Князь, ворог советів в Україні 1918 року та Австрії року 1921-го, жертва скандалу, який у 1935 році, здавалося, знищив його політичну кар’єру, був знову в дії. Вільгельм діяв проти советів понад рік, не викриваючи себе. Нарешті совєти знайшли собі першого охочого свідка. Можливо, Качоровський вважав, що видавши Вільгельма та Романа, збереже власне життя. Якщо так, то він помилявся. Совєти скарали його на смерть. Качоровський був однією з тисяч осіб, які безслідно зникли на вулицях Відня за роки окупації міста[323].
323
Новосад, «Василь Вишиваний», 25; Василь Качоровський, протокол допиту, ЦДАГО 263/1/66498-фп/148980/ІІ/160-164; Расевич, «Вільгельм фон Габсбурґ», 220. За числами див.: «Stalins letzte Opfer» і наступні статті на сайті www.profil.at. Прізвище своєї французької контактної особи Качоровський подав як Будьє.