Літо 1914 року розділить весну з осінню, батька з сином, одну еру від іншої — цього літа Габсбурґи розпочнуть війну, яка покладе край старій Європі. Проте 1913 року вибір Штефана та Віллі не був виразом ані взаємної неприязні, ані браку лояльности щодо своєї династії. Якщо на вимогу генерального штабу Габсбурзька монархія розпочне завойовницьку війну проти Сербії, то її військам доведеться дати бій і Росії. Перемога ж над Росією обіцяла збільшити польське й українське населення в межах габсбурзьких володінь із мільйонів до десятків мільйонів. Якщо б Габсбургам вдалося перемогти в такій війні й розширитися на північ та на схід, то ерцгерцоги могли б і справді правити великими польськими чи українськими коронними землями як вірні регенти свого цісаря.
Штефан і Віллі вдалися до дій, слушних для двох епох: їхньої власної та тієї, яка ще мала прийти. Чинячи так, вони імпліцитно приймали новий час — не знану їм обом від народження ідею часу, який подає дати й деталі примарних образів вічної династії, а ідею, до якої вони самі себе підготували, за якою роки несуть поступ нації. Штефан став поляком в очікуванні створення нових коронних земель. Вільгельм став українцем в очікуванні сходження нової нації. Однак ті ж уміння й репутація, які дозволяли б їм служити монархії, готували їх до Європи без імперій, у якій Польща й Україна стали незалежними державами. Хоча ані Віллі, ані Штефан не вели мову про падіння Габсбурзької монархії та постання незалежної Польщі й України, їхні польські чи українські послідовники неминуче стали б про ці речі говорити, і справді говорили.
Віллі, якому в 1913 році було вісімнадцять, не міг відокремити власних амбіцій від родинної величі. Йому, водночас невинному й пересиченому, даровано розкіш бунтувати проти тих традицій, які він сам утілював. Його батько зробив його поляком, тож він вирішив стати українцем. Його батько хотів, щоб він став офіцером, тож тепер він був кадетом, який готувався до самознищенної війни. Штефан передбачив світ націй, і ось цей світ настав. Віллі обрав собі народ, знаний лише з ігор, подорожей та книг; націю таку ж молоду й зелену, як і він сам.
До того, що сталося далі, ці двоє, батько й син, були готові не гірше за будь-якого Габсбурга.
Червоне. Князь при зброї
Кронпринц Франц-Фердинанд фон Габсбург мав 28 червня 1914 року відсвяткувати у Сараєві певну річницю. Того ж дня чотирнадцять років тому цісар дозволив йому одружитися із його коханою Софією Хотек. Софія була панянкою-прислужницею у свиті жінки, з якою Франц-Фердинанд мав одружитися початково. Оскільки їхнє подружжя було нерівним, коронний принц мусив відмовитися від права своїх нащадків на правління. Умови шлюбу були принизливими для Софії. Навіть у ролі дружини спадкоємця трону вона за рангом поступалася всім ерцгерцогам та ерцгерцогиням, включно з дітьми. У зали Гофбургу вона мусила вступати слідом за маленькими хлопчиками й дівчатками. Навіть у найкращі часи Гофбург славився протягами, але Софія відчувала особливу прохолоду. Під час державних церемоній у Відні їй та її чоловікові доводилося їхати в окремих автомобілях. У Сараєві, в недавно доданій до габсбурзьких володінь Боснії, ці правила можна було обійти. Франц-Фердинанд узяв Софію з собою, щоб оглядати військові маневри. У цій балканській землі він міг показати, що пишається дружиною. Того дня вони разом їхали у відкритому автомобілі.
Сербські націоналісти у Сараєві відзначали власну річницю. Рівно п’ятсот двадцять п’ять років тому війська Османської імперії на Косовому полі перемогли коаліцію балканських князів. Сербські націоналісти згадували Косовську битву як мученицький подвиг їхньої героїчної нації і початок її підпорядкування чужим правителям-тиранам. Крім цього, на двадцять восьме червня випадав день св. Вітта, що його серби відзначали як національне свято. Звісно, у сербів були і власні політичні образи. Від часу габсбурзької анексії Боснії пройшло трохи більше п’яти років. У провінції Габсбурги надавали перевагу католикам-хорватам, здійснювали своє правління через боснійських землевласників-мусульман і не довіряли православним сербам. Для сербських студентів-націоналістів, таких як Неделько Чабріновіч, відвідини Франца-Фердинанда були провокацією. День, що мав бути присвячений пам’яті боротьби сербів проти іноземних тиранів, став натомість днем привітання одного з них.
Як і інші сербські націоналісти, Чабріновіч вважав, що Боснію та Герцеговину слід відокремити від Габсбурзької монархії і приєднати до Сербії. Він разом із групою однодумців звернувся по допомогу до Чорної Руки — змовницької групи націоналістичних терористів у Сербії. Очільником цієї групи був полковник Апіс, голова розвідки в сербському генеральному штабі. Апіс, який через надзвичайну фізичну силу обрав собі псевдонімом ім’я єгипетського бога в подобі бика, був учасником царевбивства, яке привело на сербський трон ворожу щодо Габсбургів династію. Полковник, який не любив Габсбургів загалом, мав особливі претензії до Франца-Фердинанда. Кронпринца він трактував як майбутнього головнокомандувача габсбурзьких військ і вважав, що той прагне анексувати Сербію, аби створити нове австро-угорсько-югославське утворення. Коли студенти-націоналісти звернулися до нього з планом убити Франца-Фердинанда, він охоче став до їхніх послуг. Пістолети та бомби надала Чорна Рука[83].
83
Mackenzie, Apis. Його справжнім іменем було Драґутін Дімітрієвіч. Бог Апіс вперше з'явився в історії у ролі бича імперій. Геродот, Історія, 192–193.