28 червня 1914 року в Чабріновіча вже була бомба. Коли Франц-Фердинанд із Софією у своїй відкритій машині повільно рухалися вздовж молу, Чабріновіч кинув бомбу в їхнє авто. Водій, побачивши якийсь предмет у повітрі, прискорив рух. Бомба влучила в дах машини й відскочила. Вибухом поранило офіцерів у наступній машині та перехожих на вулиці. Уламок шрапнелі зачепив Софію, поранивши її.
Початок двадцятого століття був часом політичного тероризму; замахи стали чимось звичним. Лише за останні чотири роки на різних членів родини Габсбургів їх було здійснено п’ять. Сам король Альфонсо Іспанський, Габсбург за материною лінією, став жертвою ще п’ятьох замахів, один із яких було скоєно в день його весілля. Тероризм був таким поширеним в Іспанії, що король перетворив напади на себе на забаву; одного з потенційних убивць він збив із ніг маневром із гри в поло. Та це був вік, у якому королівській браваді надавалися переваги над заходами безпеки. Франц-Фердинанд зреагував у сподіваний спосіб, наказавши водієві рухатися вперед. Плану дій у надзвичайних ситуаціях ця пара не мала. Вони з Софією рушили далі запланованим маршрутом до ратуші, де ерцгерцог виголосив промову. Після цього він вирішив відвідати поранених бомбою офіцерів. Від ратуші до шпиталю його машина мала рухатися за альтернативним маршрутом, який оминав мол. Однак цього не було зроблено. У якусь мить спантеличений водій зупинив машину і пустив її зворотнім ходом.
Із натовпу вийшов ще один сербський студент — Гаврило Принцип. У нього був пістолет. Стоячи безпосередньо перед машиною, Принцип із близької відстані поцілив Софію та Франца-Фердинанда. Обоє, смертельно поранені, подумали про іншого. Софія запитала у Франца-Фердинанда, що з ним сталося. Франц-Фердинанд благав Софію жити заради їхніх дітей. Одна куля прошила їй корсет та живіт, інша пробила йому яремну вену. Він повільно впав уперед, стікаючи кров’ю. З голови йому злетів капелюх, і зелене пір’я перемішалося на підлозі автомобіля з червоною кров’ю. Останніми словами його були: «Це нічого». Лікарі, що здійснювали огляд трупа, мусили зняти з шиї сім амулетів із золота й платини, які не відвели від нього біду. Високо на його лівій руці було татуювання китайського дракона, виконане у всіх кольорах веселки.
Той недільний день був останнім днем відпочинкового сезону у Відні. У Пратерському парку грали оркестри. Кінні карети їздили за своїми маршрутами, друзі обмінювалися плітками. Смерть кронпринца не конче мусила означати кінець світу. Франц-Фердинанд був особою емоційною і непопулярною. Ерцгерцоги і раніше гинули вельми брутальним чином, що не заважало династії та її володінням зберігатися. Цісар Франц-Йосиф був при міцному здоров’ї — принаймні наскільки це було відомо у Відні. Кронпринцом став його племінник, улюблений серед народу ерцгерцог Карл. Він був сином горезвісного Отто-Франца, який на той час уже цілком доречно помер від сифілітичного виродження. Та Карл був вродливим і доброзичливим чоловіком, а його енергійна і прекрасна дружина Зіта народила йому кількох законних дітей[84].
Громадська думка не виказувала хвилювань, а династійна послідовність не викликала суперечок, та Принципові кулі потрапили в ціль. Метою Принципа та його союзників-терористів було спровокувати Габсбургів до надмірної реакції. Так само, як і будь-які терористи, вони хотіли використати слабкість для власної вигоди, змусивши велику державу вдатися до дій, що суперечать її ж інтересам. Вони сподівалися спровокувати репресії в Боснії, які, за задумами, мали посилити підтримку їхньої націоналістичної справи серед тамтешнього сербського населення. Та їхня провокація перевершила найсміливіші сподівання. Франца-Фердинанда, який був противником війни на Балканах, усунено. Генеральний штаб Габсбургів, який і так роками планував запобіжну війну проти Сербії, отримав вирішальний аргумент на свою користь. Водночас німецький союзник династії давно тримав образу на колоніальну Францію та Британію і очікував загальної війни в Європі, яка дозволила б Німеччині вибороти собі місце під сонцем. Криза подарувала нагоду. 23 липня Габсбурзька монархія оголосила Сербії ультиматум. Відповідь була непереконливою, тож через п’ять днів Відень оголосив війну. Наступного ранку габсбурзький флот здійснив бомбардування сербської столиці — Белграду.
84
Дещо відрізнялася ситуація в Угорщині, де ворожа налаштованість Франца-Фердинанда щодо мадярів викликала взаємність. Його плани щодо тріалістичної держави розвивалися з наміром понизити вагу Угорщини в імперії.