Однак на заході німцям не вдалося добитися такої ж вирішальної перемоги. Рівно ж як Габсбурзька монархія розраховувала на те, що швидко усуне з війни Сербію, Німеччина сподівалася розбити Францію. Та у вересні 1914 року німецькі сили зазнали рішучої поразки у битві на Марні. Не вдалося виконати і плановані швидкі запобіжні удари. Німеччина та Габсбурзька монархія були приречені на тривалу війні, зусібіч оточені ворогами та ізольовані через британську морську блокаду. Модерний габсбурзький флот застряг у Адріатичному морі. Британський Королівський флот був надзвичайно сильним, а французькі союзники Лондона мали власний Середземноморський флот. Такий флот мала й Італія, яка наступного року зреклася союзу з Габсбургами й оголосила їм війну. Тим часом постійну армію монархії у перші місяці війни розбили росіяни та серби. До Різдва 1914 року вісімдесят два відсотки початкового складу піхоти Габсбурзьких збройних сил були жертвами війни. Близько мільйона осіб загинули, зазнали поранень чи захворіли. Надалі довелося воювати з допомогою сил запасу, цивільних та офіцерів, які ледве закінчували свій вишкіл[87].
Одним із таких офіцерів був юний ерцгерцог Вільгельм. Восени 1914 року він розпочав свій другий і останній рік навчання у військовій академії. Пізніше Вільгельм згадував, що його однокурсники висловлювали ентузіазм із приводу початку війни; він цього ентузіазму не поділяв. Його найближчий друг із часів навчання в академії загинув у бою. Утім, було зрозуміло, що Вільгельм вирушить у поле, щойно закінчить навчання наступної весни. Таємний звіт з останнього семестру навчання описував його як людину, що «виказує при кожній нагоді намір брати ініціативу як солдат і офіцер». Саме такими були очікування його родини. У двадцять років, досягши, за габсбурзькими мірками, повноліття, Вільгельм став кавалером Ордену Золотого Руна і депутатом верхньої палати парламенту. Тепер він був чоловіком і в часі війни мав поводитися відповідно[88].
Служити на війні було долею габсбурзьких ерцгерцогів. Вільгельмів батько Штефан, якого 1911 року, попри відхід від дійсної військової служби, піднято до рангу адмірала, отримав під свою опіку поранених цілої монархії. (Марія-Терезія допомагала чоловікові, «incognito» працюючи сестрою у шпиталях). Один із Вільгельмових дядьків, ерцгерцог Фрідріх, був головнокомандувачем габсбурзьких збройних сил. Інший, ерцерцог Ойген, командував габсбурзькими військами на Балканах, а потім в Італії. Брат Вільгельма Альбрехт служив в артилерії — спочатку на російському, а згодом на італійському фронті, й піднявся до рангу полковника. Інший його брат, Лео, також закінчував навчання у військовій академії. Вільгельм та Лео закінчили навчання 15 березня 1915 року[89].
У чині другого лейтенанта Вільгельм попрохав і отримав командування над ротою у складі переважно українського полку. Він приєднався до своєї частини 12 червня 1915 року і розгорнув серед солдатів політичну діяльність. Він попросив їх звертатися до нього на українське ім’я «Василь». Зі своїми вояками він розмовляв українською. Під формою офіцера почав носити українську вишиванку. Її оздоблений комір, що прилягав йому до шиї, посилав зрозумілий кожному українцеві — хоч і бентежний для всіх інших — сигнал. Своїм солдатам Вільгельм роздав жовто-блакитні стрічки, стрічки українських кольорів. Не дивно, що польські офіцери та польська влада Галичини опиралися цим ініціативам. Саме вони першими почали називати Вільгельма «Червоним Князем». Він не заперечував проти такого асоціювання з соціалізмом; будь-яка підтримка українців, одного з найбідніших народів імперії, мусила містити думку про соціальну справедливість. Як згадував Вільгельм, самого лише шанобливого поводження з солдатами-селянами з його боку було достатньо, аби переконати польських супротивників у тому, що він небезпечний радикал[90].
Вільгельм не досвідчив страшних карпатських кампаній минулої зими. Російські сили зайшли вглиб Галичини, захопивши навіть перемишльські укріплення, де командував Вільгельмів дядько Фрідріх. Після відвоювання цих укріплень у травні 1915 року Фрідріх провів масований контрнаступ. Коли Вільгельм прийняв командування своєю частиною, габсбурзькі сили рухалися маршем на схід, женучи з Галичини росіян. 16 червня 1915 року, через чотири дні після того, як Вільгельм вступив на чинну військову службу, Габсбурґи захопили Львів, столицю краю.
87
Deâk, Beyond Nationalism, 193. Чудові найновіші розвідки щодо Першої світової війни див.: Strachan, First World War; Stevenson, Cataclysm.
88
Понад половину лейтенантів 1913 року випуску загинули чи зазнали поранень на війні. Deäk, Beyond Nationalism, 91. Цитата: КА, Personalevidenzen, Qualifikationsliste und Grundbuchblatt des Erzherzogs Wilhelm F. Josef, Belohnungsantrag (28 березня 1915 p.). Щодо Золотого Руна див.: «Liste Nominale des Chevaliers de l'Ordre de la Toison d'Or en vie May 1929», APK-OŻ DDŻ 1.
89
Щодо Альбрехта див.: KA, Personalevidenzen, Qualifikationsliste des Erzherzogs Carl Albrecht. Щодо Вільгельмового випуску див.: КА, Personalevidenzen, Qualifikationsliste und Grundbuchblatt des Erzherzogs Wilhelm F. Josef, Belonhnungsantrag (21 березня 1918 p.) та подібні документи.
90
Щодо закріплення за Вільгельмом прізвиська «Червоний Принц» див.: «Мемуари», ЦДАВО 1075/4/18а/4-5.