Сум’яття не зникло навіть після того, як Німеччина з Габсбурзькою монархією в листопаді 1916 року проголосила Королівство Польське. Габсбурґи запропонували регента, підзвітного водночас Берлінові та Відню. Замішуючи кашу ще дужче, Відень запропонував на цю роль Штефанового зятя Ольгерда Чарторийського. Із двох Штефанових зятів Ольгерд вважався більш прихильним до Габсбурґів. Інший, Гієронім Радзивил, мав власність у Німеччині й батька, задіяного в німецькій політиці. Якщо ця пропозиція була спробою посварити польську королівську родину, яка щойно формувалася, то вона не спрацювала. Штефанові вистачило мудрости не зраджувати преференції на свою користь супроти своїх зятів. Тим часом пресова кампанія в Польщі створила підтримку для Штефана. Народ у Варшаві розвішував знаки, в яких проголошував своє бажання бачити його королем. Та наразі, поки його владу не визначено чітко, Штефан, схоже, не хотів приймати польський трон. Імовірно, він прагнув уникнути враження, що є лише маріонеткою Німеччини. Як завважив у листі від грудня 1916 року Вільгельм, «йому кажуть, щоб, може, він погодився врешті правити, але Тато рішуче відмовляється»[94].
Проголошення у листопаді 1916 року Королівства Польського поклало початок новій стадії політичної освіти Вільгельма. У певному сенсі він зробив із себе українця й заприятелював зі своїми українськими солдатами. Він намагався впливати на українську політику, але лише на особистому рівні. Він писав своєму дядькові Фрідріху, командувачу Габсбурзьких збройних сил, щодо українського питання. Видається, він мав авдієнцію з цісарем Францем-Йосифом у справі нагородження українського вояка. Однак, перебуваючи на фронті, він не мав особливих нагод думати про майбутнє України політично. Його бачення українців було, за словами одного українського політика, етнографічним, або, як сказали б ми, антропологічним. Його захоплювали прекрасні блискітки інтелектуального дитинства, пісні та оповіді, костюми й подорожі. Але між антропологією та політичною дією потрібен стрибок — стрибок, який він готувався здійснити[95].
Поки 1916 року російські сили здійснювали контратаку в Галичині, Вільгельма відіслали геть від фронту, підняли в ранзі до першого лейтенанта і поклали на нього безпечніші завдання. Він почав налагоджувати зв’язки українців зі своїми інтелектуальними зверхниками, політичними діячами, від яких можна було вчитися. Одним із них був барон Казимир Гужковський, майор у габсбурзькому війську. Вільгельм ділив із Гужковським свої нехитрі втіхи: проведення часу з солдатами, співи їхніх пісень, розмови їхньою мовою. Він писав, що йде до сну щоночі, знаючи, що одного дня «сни стануть дійсністю», й Україна буде вільною. До кінця 1916 року він не починав думати про те, як це може статися. Тоді прийшло проголошення Королівства Польського, «як громовиця з ясного синього неба», і прояснило потребу політичної думки. Як і українці, що ставали його радниками, Вільгельм побоювався, що новостворене Королівство Польське може згодом охопити всю Галичину, таким чином полишаючи українців східної Галичини на милість польського короля[96].
На Вільгельмове щастя, видавалося, що цим королем стане його батько, з яким він міг спілкуватися у Відні. У грудні 1916 року Вільгельм узяв лікарняну відпустку, щоб приборкати туберкульоз, і провів чотири місяці в батьковому палаці на вулиці Віднер Гауптштрасе, 61 у Відні, а також на лікуванні у близько розташованому Бадені. То були Вільгельмові перші відвідини Відня у дорослому віці, і він отримував усі належні його рангові почесті. Як член верхньої палати парламенту, він зустрічався з ерцгерцогами, архиєпископами та головами землевласницьких родин. У кожному домі, що його Вільгельм відвідував, лакей тричі дзвонив у дзвінок — така почесть належалася лише ерцгерцогам та кардиналам. У столиці Вільгельм почав думати про визволення України не як про драматичний наслідок перемог на полі битви та добрих намірів, а як про проект, що вимагав ініціативи й такту.
Він вирішив, що слушним підходом у цій ситуації будуть дії в межах габсбурзької системи. Найкращим способом захистити українців від Королівства Польського було б створення нової української землі, що складалася б зі східної половини Галичини та цілої буковинської провінції. Створивши таку землю, західну Галичину можна було б приєднати до Королівства Польського без шкоди для українців. Видається, що Вільгельм отримав батькову згоду на цей задум у кінці грудня 1916 року. Після цього він міг почати уявляти розташування східної Європи після габсбурзької перемоги над Російською імперією. Він запропонував Габсбурзьку монархію, що складалася б з Австрійського, Богемського, Угорського та Польського королівств, а також «Князівства Українського». Регентом кожного королівства був би ерцгерцог. Звісно, що регентом польської коронної землі та князем України стали б, відповідно, Штефан та Вільгельм «Вільгельм мав підстави пишатися собою. З початком 1917 року він побачив контури Європи, у якій зможе зрівнятися з батьком, не мусячи протиставитися йому[97].
94
Вільгельм про батька: Вільгельм до Гужковського, 29 грудня 1916, ЦДІАЛ, 408/1/567/28-29. Щодо Штефана та Ольгерда Чарторийського загалом див. Hamann, Die Habsburger, 226; Hyla, «Habsburgowie Żywieccy», 14–15; Majchrowski, Ugrupowania monarchistyczne, 9-10. Зразки листування між батьком і сином див.: HHStA, Fach 1, Karton 66, Folder «Erzherzog Karl Stefan», Der k. und k. Legationsrath, Варшава, An das löbliche Politische Expedit des K. und K. Ministeriums des Aeussern, 1 жовтня 1916 p. Щодо декларації з погляду одного з трьох членів Регентської Ради, див Kakowski, Z Niewoli, 333–356. Публічна підтримка Штефана обговорюється у Lubomirska, Pamiętnik, 499, 504.
95
Листування з Фрідріхом, Фрідріх до Вільгельма, 2 листопада 1916 р., ЦДІАЛ, 408/1/567/8. Щодо авдієнції див.: «Мемуари», ЦДАВО 1075/4/18а/6. Щодо Вільгельмових призначень у 1916 році див.: КА, Personalevidenzen, Qualifikationsliste und Grundbuchblatt des Erzherzogs Wilhelm F. Josef, Vormerkblatt für die Qualifikationsbeschreibung für die Zeit vom 1/1V 1916 bis 30/IX 1917. Його просування згадується у КА, Personalevidenzen, Qualifikationsliste und Grundbuchblatt des Erzherzogs Wilhelm F. Josef, Veränderungen. Етнографія: Гужковський (?) до Олесницького, 29 січня 1917 р, ЦДІАЛ 408/1/567/120.
96
Цитати взято з: Вільгельм до Гужковського, 7 листопада 1916 р., ЦДІАЛ 408/1/567/18. Насправді це проголошення було розчаруванням для польських прибічників австро-польського розв'язання. Цей розділ наголошує на українському погляді; чудовим трактуванням польських настроїв є Suleja, Orientacja Austro-Polska.
97
Листування зі Штефаном згадується у: Вільгельм до Гужковського, 29 грудня 1916 р., ЦДІАЛ 408/1/567/28. Щодо «Fürstentum Ukraina», див. Вільгельм до Гужковського, 29 грудня 1916 р., ЦДІАЛ 408/1/567/29.