Через декілька тижнів Карл викликав Вільгельма, щоб здійснити ще одну українську політичну місію. Вільгельмові належало познайомитися з Андреєм Шептицьким, митрополитом Греко-Католицької церкви, національної церкви українців у Галичині. Катедральний собор митрополита стояв у Львові, головному центрі його церкви, і коли росіяни на початку війни окупували Галичину, Шептицького заарештовано. Це не стало ні для кого несподіванкою. Росіяни знали, що Шептицький сподівався на перемогу Габсбургів, яка дозволила б греко-католицькій вірі поширитися з Галичини до Російської імперії. Тепер, після Лютневої революції, Шептицького звільнено з ув’язнення. Він повертався назад в Галичину, до Львова і до своєї катедри. Оскільки Габсбурги потребували української підтримки, Карл прагнув зробити вітальний жест. Він відрядив Вільгельма до Львова привітати видатного діяча української церкви.
Вільгельм прибув на львівський вокзал по обіді 10 вересня 1917 року — в заквітчаному автомобілі, на чолі вітальної групи з оркестром. На захоплення українських спостерігачів і самого митрополита, він привітав Шептицького українською мовою, на додачу до німецької. Раніше Шептицький не зустрічався з Вільгельмом. Тепер перед ним раптом стояв молодий вродливий ерцгерцог, який непогано говорив українською мовою і перед очима натовпу вітав його від імені їхнього володаря. Як бачив люд, під мундиром у Вільгельма була українська вишита сорочка. «Вишиваний», — вигукували присутні, відсилаючи до цього факту. Це слово стало українським прізвищем Вільгельма. Несподівано він отримав повну українську ідентичність і став Василем Вишиваним.
Шептицький став новим покровителем і наставником Вільгельма й почав бачити в ньому агента власних планів щодо визволення всієї України. На початку війни Шептицький сподівався знайти габсбурзького офіцера, який правив би Україною від імені Габсбурґів. Тепер він знайшов габсбурзького офіцера, який не лише був українцем із вибору, а й ерцгерцогом із народження. Кращого кандидата на роль короля годі було уявити[104].
Відрядивши Вільгельма займатися українськими справами, цісар Карл не переставав думати про ширше питання миру в Європі. Війна в Росії повалила династію Романових. Хоча в короткій перспективі це було доброю звісткою для Габсбурґів, для європейських династій перед лицем майбутніх голодних та буремних років це не віщувало нічого доброго. Карл боявся, що тривала війна призведе до нових революцій і зречень престолів. Його міністр закордонних справ писав у квітні 1917 року в ноті, що її Карл передав кайзерові Вільгельму II, що якщо «монархи Центральних Держав не зможуть упродовж наступних декількох місяців укласти мир, то мир за них і без їхньої участи укладуть їхні народи — а тоді хвилі революції знесуть усе, за що донині борються і гинуть наші брати й сини»[105].
Та старшою союзницею була Німеччина, а Вільгельм II не хотів припиняти війну. У кожному разі, німецька політика тепер була в руках двох генералів, Людендорфа й Гінденбурга. Вони тримали Німеччину та її союзниць у полоні певної логіки війни: укладати мир в будь-який окремий момент не мало сенсу, оскільки кожна наступна мить могла принести перемогу в битві, а отже, і кращі умови миру. Не спромігшися переконати німців укласти загальний мир, Карл домагався принаймні політичної згоди щодо Польщі. У жовтні 1917 року обидва уряди погодилися, що Карл може правити Польщею взамін на тісніші економічні та політичні зв’язки між Віднем і Берліном. Людендорф із Гінденбурґом відкинули таку домовленість. Вони воліли бачити Польщу в ролі сателіта, щоб її солдатів можна було віддати на гарматне м’ясо. Німецьким кандидатом на корону такої держави був Штефан. Підтримуючи його, німці могли вдавати, що приймають австро-польський розв’язок. Насправді генерали прагнули утримувати корону від габсбурзьких імператорів і використовувати Польщу як їм заманеться.
У листопаді 1917 року таке безкомпромісне ставлення Німеччини до своєї союзниці могло видаватися слушним, як і сподівання великого прориву, що привів би до переможного завершення війни. Тієї весни німецьке міністерство закордонних справ вирішило відіслати російського виселенця на ім’я Владімір Лєнін на батьківщину в закритому потязі. По завершенні своєї подорожі він у Квітневих тезах проголосив необхідність негайного виходу Росії з війни. Лєнін та його большевики 8 листопада скинули російський тимчасовий уряд і встановили на його місці новий комуністичний лад. Російські війська повернулися проти власних офіцерів, забезпечивши легкий поступ габсбурзьким та німецьким частинам.
104
«Vom Tage Metropolit Graf Szeptycki in Lemberg», 11 вересня 1917 p., PAAA Wien 342; Deutsches Konsulat, Lemberg, звіт датовано 12 вересня 1917 p., PAAA Wien 342; Новосад, «Василь Вишиваний», 22; Расевич, «Вільгельм фон Габзбурґ», 214.
105
Цитату взято з Cornwall, Undermining, 46. Щодо пропозицій миру див.: HHStA, Fach 1, Karton 66, Folder «Erzherzog Stefan».