Двоє східноукраїнських полковників запропонували цей план Вільгельмові. Вільгельм не дав їм чіткої відповіді й дев’ятого та одинадцятого травня телеграфічно звернувся до цісаря Карла за вказівками. Карл телеграмою повідомив, що хоче, аби Вільгельм продовжував його проукраїнську політику, але не вдавався до жодних кроків, які могли б нашкодити союзу із Німеччиною або постачанню провіанту. Вільгельм не повинен був діяти поквапом. Якщо один із Габсбургів посяде трон, а тоді його втратить, то це здискредитує цілу династію. Найважливіше завдання полягало в тому, щоб вибрати слушний момент. Карл закликав Вільгельма не робити «рішучих кроків» — принаймні «наразі»[123].
У всьому іншому, поза невеликим театром Вільгельма, габсбурзька окупація південної України була катастрофою. Вільгельм спромігся представити себе українцем і захистити селян. Іншим офіцерам так не пощастило. Загалом, військо не мало способів показати свою добру волю, але мало натомість потребу зібрати якомога більше їжі. Габсбурзькі солдати, яких спершу вітали як визволителів, скоро почали сприйматися як грабіжники. Селяни не бажали брати за своє зерно і худобу габсбурзьку валюту, а російський рубль нічого не був вартий. Селяни ховали зерно у викопаних у землі ямах. Працівники залізниці почали страйкувати. Габсбурзькі солдати наказували українській поліції палити села, в яких селяни опиралися реквізиціям. За умовами Хлібного миру, Україна пообіцяла до літа видати Центральним державам мільйон тонн їжі. Насправді доставлено менш ніж десятину цієї кількости. Оскільки український уряд не зміг дотриматися своїх обіцянок, Габсбурги не дотримувалися своїх. У німецькому міністерстві закордонних справ спалили таємний протокол, що додавався до Хлібного миру й обіцяв створення української коронної землі в Габсбурзькій монархії в обмін на зерно[124].
Спалення сіл і документів аж ніяк не допомогло в підкоренні України. Селянські повстанці знайшли чільників, частково з большевиків, які навчили їх партизанської тактики. Доволі типовий габсбурзький звіт із червня 1918 року описує вбивство двох сільських жандармів і відплатну страту тринадцятьох селян через повішання. У липні сталося пограбування службовця залізниці. Його зв’язали й покинули на колії. Габсбурзькі та німецькі солдати не змогли знайти винуватців. Того ж місяця габсбурзькі солдати пацифікували село з допомогою артилерії. Вони вже не могли відрізнити партизанів від решти селян, а тому їхня помста цивільному населенню змусила ще більшу кількість молодих чоловіків податися в ліс, щоб боротися з окупантами. У серпні габсбурзька військова розвідка повідомляла, що «вбивства землевласників, поліцаїв і службовців, а також інші терористичні дії з боку ворога, спрямовані проти військ Центральних держав, є звичною справою»[125].
Деякі із сутичок з партизанами були справді жахливими. Такою зокрема була сутичка останнього дня травня у селі Гуляйполе. Габсбурзькі вояки, в оточенні і в меншості, заховалися в декількох хатах. Одного із солдатів відіслано здаватися. На очах у інших йому відтяли голову, а тіло порубали на шматки. Після цього решту солдатів під прицілом рушниць виведено з хат і страчено. Внаслідок відплатної каральної вилазки вбито сорок дев’ять осіб. Чи мав будь-хто з них хоч якийсь стосунок до випадку, невідомо. Габсбурзькі офіцери мали слабке уявлення про місцеву політику й рідко могли з певністю визначити своїх супротивників. У цьому випадку вони вважали, що партизани були большевиками, хоча насправді Гуляйполе було оплотом банди анархістів[126].
Габсбурзькі офіцери трактували Україну як вулкан напередодні виверження: залишаючись в Україні, вони спровокують велике незадоволення; покинувши, спричинять спалах масового насильства. Вони боялися, що якщо Центральні держави припинять окупацію, розпочнуться масові вбивства землевласників та євреїв. Політика Вільгельма, здавалося, лише погіршувала цей страшний клопіт. Він захищав селян від реквізицій і допомагав партизанам чинити спротив власному військові. Він співчував навіть анархістам із Гуляйполя, розмірковуючи, що його предок цісар Рудольф заснував Габсбурзьку династію з допомогою подібних методів. Габсбурзька окупаційна влада не могла зрозуміти логіку дій молодого ерцгерцога. У середині червня командир габсбурзьких військ врешті запитав його про це прямо, та Вільгельм не дав відповіді. Габсбурзькі дипломати теж писали цісареві, благаючи, щоб той відкликав Вільгельма з України[127].
123
Пропозицію Болбочана змальовано у: Петрів, Спомини, 547. Щодо дискусії Вільгельма з Карлом див.: HHStA, Politishces Archiv 1523, Liasse XL VII/12/d, 517, «Entwurf eines Allerhöchsten Telegramms an Seine k.u.k Hoheit Erzherzog Wilhelm», травень 1918 p. Див. також ПДГ, 23 вересня 1947 р., ЦДАГО 26/l/66498-fp/148980/l/45; «Мемуари», ЦДАВО 1075/4/18а/9; та Bihl, «Beitrage zur Ukraine-Politik», 55.
124
Щодо габсбурзьких солдатів як грабіжників див.: KA, Oberkommando, Quartiermeistersabteilung, 2626, Folder «Ukraine, Geheimakten», Nachrichtenabteilung an AOK Ukraine, «Bericht über Ukraine», 15 червня 1918 p. Щодо плати за їжу див.: Kraus, «Die Besetzung», 360. Ставлення селянства описано у KA, Oberkommando, Quartiermeistersabteilung, 2626, Folder «Ukraine. Geheimakten», Nachrichtenabteilung an Ukr. Abt. Des AOK, 6 жовтня 1918 p. Щодо протоколу, див Borowski, Deutsche Ukrainepolitik, 139.
125
Щодо завішання див.: KA, Armeeoberkommando, Operationsabteilung, Op. Akten, Karton 723, Evidenzgruppe «R», Telegram, 1 червня 1918 p. Щодо прив'язаного до колії залізничного службовця див.: KA, Armeeoberkommando, Operationsabteilung, Op. Akten, Karton 724, Evidenzgruppe «R», Telegram, 5 липня 1918 p. Інцидент артилерійського обстрілу згадується у KA, Armeeoberkommando, Operationsabteilung, Op. Akten, Karton 724, Evidenzgruppe «R», Telegram, «Bericht für s. m»., 20 липня 1918 p. Цитату від військової розвідки взято із KA, Oberkommando, Quartiermeistersabteilung, 2626, Folder «Ukraine. Geheimakten», Chef des Generalstabes, «Lage in der Ukraine», 7 серпня 1918 p.
126
KA, Armeeoberkommando, Op. Abteilung, Op. Akten, Karton 723. Звіт з Одеси, «Bericht über die Niedermetzlung der Honvedhusaren bei Wladimirowka am 31/5[1918]», 21 червня 1918 p. Анархіст, якого я маю на увазі — Махно.
127
Погляди габсбурзьких офіцерів щодо України можна знайти у KA, Oberkommando, Quartiermeistersabteilung, 2626, Folder «Ukraine. Geheimakten», Nachrichtenabteilung an Ukr. Abt. Des AOK, «Bericht über die ukrainischen Verhältnisse», 26 червня 1918 p.; та KA, Armeeoberkommando, Operationsabteilung, Op. Akten, Karton 724, Evidenzgruppe «R», Telegram, 5 липня 1918 p. Див. також KA, Armeeoberkommando, Operationsabteilung, Op. Akten, Evidenzgruppe «R», Karton 792, Telegram, 21 травня 1918 p. Щодо Махна див.: Донцов, Рік 1918,14. Щодо запитання командувача до Вільгельма див.: Форґах до Буріана, 16 червня 1918 p., у Hornykiewicz, Ereignisse, т. 3, 339. Прохання до імператора можна знайти у: Форґах до Буріана, 24 червня 1918 р., HHStA, Politisches Archiv X/Russland, Liasse Russland XI d/8, Karton 154, 141.