Великодньої неділі 1921 року Карл досяг королівського палацу в Будапешті, де його прийняв Горті. Та привітання було не таким, на яке сподівався Карл. «Біда, — оголосив Горті. — Ваша Величність мусить негайно покинути місто». У Карпа не було вибору. Горті стверджував, що реставрація в Угорщині спричинить вторгнення з боку Чехословаччини та Румунії — країн, що отримали угорські землі на Паризьких мирних переговорах. Карл зробив ще одну спробу в жовтні 1921 року посісти трон, цього разу з дружиною Зітою та за підтримки низки угорських солдатів, однак знову зазнав поразки. Після цього Карл і Зіта вирушили вниз Дунаєм, далі по Середземному морю, через Гібралтарську протоку, й опинилися в екзилі на атлантичному острові Мадейра[172].
Вільгельм надалі шукав владу, залишаючись єдиним Габсбургом, який ще міг сподіватися на правління королівством. Спостерігаючи Карлову першу невдачу з Відня, він зрозумів, що будь-які подальші спроби переглянути повоєнний порядок потребуватимуть багатих і владних партнерів. У червні 1921 року він вважав, що знайшов таких у Баварії, всередині німецького ревізіоністського трикутника. З одного його боку були полковник Бауер і генерал Людендорф, авторитарний офіцер та його воєнний зверхник, досі у своїх уніформах та шоломах зі шпичаками. Ці двоє являли собою усе, що залишилося від Білого Інтернаціоналу, і досі плели змови в Мюнхені, хоч і без Лінкольна. Влітку 1921 року вони вважали Україну найслабшою точкою європейського порядку, місцем, вчасний удар по якому може розв’язати загальну контрреволюцію.
Із другого боку трикутника були німецькі військові об’єднання, розбійники й сироти повоєнних мирних договорів. Версальський договір обмежував кількість солдатів, яких Німеччині було дозволено тримати при зброї, що змусило німецький уряд спробувати роззброїти різноманітні парамілітарні організації, сформовані з невдоволених ветеранів. Із забороною військових об’єднань баварські вояки пішли в підпілля, вступили в темну Організацію Піттінгера. Отто Піттінгер та його спонсори були третьою стороною трикутника. Піттінгер, важлива постать у політичному житті Баварії, спромігся зібрати немало грошей, обіцяючи ревізію повоєнних угод. Деякі з його інвесторів бачили цю ревізію як об’єднання, або Anschluss Німеччини та Австрії; інші вірили у знищення большевицької Росії і створення прихильної до німецьких інвесторів України[173].
У липні 1921 року Вільгельм почав приймати гроші від Організації Піттінгера. Наступного місяця Бауер переїхав до Відня, щоб бути посередником між баварськими грошима та українськими амбіціями. Він потоваришував із Вільгельмом. Свою щомісячну баварську субсидію у сто тридцять тисяч марок той мав використовувати на те, щоб покращити власний політичний статус серед українців. Розпочав Вільгельм із розподілу грошової допомоги серед бідних українських ветеранів. Згодом він заснував нову українську парамілітарну організацію Вільних Козаків, що базувалася у Відні. Її члени мали підтримувати військове розв’язання українського питання, але не надто перейматися його політичними деталями. За підрахунками австрійської поліції, у цю групу вступило сорок тисяч українців. Таке число, хоч його повсюдно цитують, ймовірно, перебільшене. Утім, воно дає уявлення про популярність Вільгельма як військового командувача, а також про страхи, які він будив у середовищі сил правопорядку.
У жовтні 1921 року Вільгельм заснував власну газету, на логотипі якої був зображений український селянин із молотом і серпом, який стверджував: «Українці всіх країн, єднайтеся!». Вільгельм, який не облишив соціалістичних ідей, свідомо імітував заклик Маркса та Енгельса з Комуністичного Маніфесту — «Робітники світу, єднайтеся!».
Із допомогою таких жестів він увиразнив лівий ухил його монархізму й передав думку про те, що його бачення України містило не лише землі, що їх контролювали совєти, а й окуповану Польщею східну Галичину. Через свою газету Вільгельм проголошував ту ж політичну програму, що й завжди: звільнена Україна збере установчі збори, які ухвалять рішення щодо устрою української держави. Та демократія могла й повинна була привести до монархії. Його газета стверджувала, що європейська держава на чолі з «модерним монархом» давала більше підстав сподіватися на витривалий демократичний лад, аніж республіка[174]. Німецькі спонсори Вільгельма вважали, що знають, як доправити модерного монарха в Україну. У той час як Вільгельм дозволяв собі комуністичні образи, вони укладали плани, від яких тхнуло капіталістичним імперіалізмом якнайзухвалішого ґатунку. Зразком для них був німецький синдикат, знаний як Aufbau — творіння Макса Ервіна Шройбнера-Ріхтера. Бізнесовий план Aufbau полягав у тому, щоб продавати інвесторам акції, які могли принести прибуток тільки після майбутньої війни. їхні гроші мали фінансувати вторгнення в большевицьку Росію; вторгнення це мало створити нові політичні режими, які запропонували б інвесторам торгівельні поступки. Взявши Aufbau за взірець, Вільгельм заснував український синдикат. Він продавав акції, за якими стояла обіцянка упривілейованого торгівельного доступу до України в майбутньому. Зібрані з продажу акцій гроші мали фінансувати військо, яке звільнило б країну[175].
172
Біда: Vivian, Life of Emperor Charles, 224. Див. також Vasari, Otto Habsburg, 32–34; та Cartledge, Will to Survive, 351–352.
174
Липень: Nußer, Konservative Wehrverbände, 225; Rape, Die österreichischen Heimwehren, 263. Серпень: Vogt, Oberst Max Bauer, 340, 383. Модерний монарх: Спектатор, «Монархія і республіка», Соборна Україна, 1 листопада 1921 р., 2. Щодо політичної діяльности див.: Polizeidirektion Wien до Bundesministerium für Äusseres, 14 листопада 1921 p., y: Hornykiewicz, Ereignisse, т. 4, 307–308; ПДГ, 2 березня 1948 p., ЦДАГО 26/1/66498-фп/148980/І/118; Онацький, Портрети в профіль, 149. Хоча фондували її німці, Вільгельмова газета мала проанглійський характер. Вільгельм був моряком, який бачив Україну майбутньою морською державою, а також англофілом, що володів англійською мовою і знав королівську родину (у ту мить сам він посідав близько триста п'ятдесят восьмого місця у черзі на британський трон).
175
Установчим документом Aufbau є «Die Grundlage für die Statuten einer Gesellschaft m. b. H. des Wiederaufbaus der vom Weltkrieg geschädigten Staaten», листопад 1920, BK 22/74, fiche 1, 18–20. Див. також Fiutak, «Vasilij von Biskupskij», 32–33; Kurseil, «Erinnerungen an Dr. Max v. Scheubner-Richter», 19; а також Baur, Die russische Kolonie, 258, 267. Щодо Вільгельма та українського синдикату див.: Vogt, Oberst Max Bauer, 383. Щодо дій синдикату див.: Nußer, Konservative Wehrverbände, 226; а також Thoss, Der Ludendorff-Kreis, 446–447.