Вільгельм весь віддався цьому задуму. Він не надто добре тямив у розрахунках, але знав, як обіцяти все всім. Він об’їжджав західну Європу в пошуках інвесторів; шукав і легко знаходив розголос для свого задуму. Він мав відоме ім’я і вмів привертати увагу. Преса повідомляла, що Вільгельм обіцяв американським євреям, що його майбутня Україна стане «обіцяною землею» для східноєвропейського єврейства. Вільгельмове минуле було у певному сенсі філосемітським. Його улюблений викладач у військовій академії у Вінер-Нойштадті був юдеєм, юдеєм був і його улюблений лікар у роки війни. Він порвав із Українською Народною Республікою в часи найгірших погромів в Україні й критикував Польщу за погром у Львові. Тим не менш, зухвалість людини, що брала гроші від баварських антисемітів на те, щоб побудувати в Україні Сіон, неабияк дивує[176].
Український синдикат підпорядковувався баварській інтризі. Вільгельм робив своє, щоб зібрати солдатів та кошти, але німці його старання сприймали як частину ширшого багатонаціонального союзу, підпорядкованого німецькому проводові. Восени 1921 року німецькі змовники уявляли собі, що загальним командувачем наступального війська з вояків різних національностей буде Людендорф. Той плекав ілюзії про те, що якимось чином ряди його армії наповнять два мільйона осіб — німців, українців та інших ревізіоністських союзників. Сформувавшись, ця армія увійде в большевицьку Росію, знищить комунізм у Європі, перекує повоєнний лад і створить українську державу. Майбутнім чільником України Людендорф бачив Вільгельма. Разом вони, схоже, спільно займалися контрабандою зброї для українців у східній Галичині.
Осінь та зиму 1921 року Вільгельм провів у вербуванні солдатів для вступу в Україну наступної весни. Він подорожував від одного табору ув’язнених до іншого, від міста до міста, пропонуючи українським солдатам ще одну нагоду визволити їхню країну. Він говорив про «Зелений Інтернаціонал», про соціалістичну Україну робітників та селян, якою правитиме монарх. Новобранців, яким давали коня, рушницю й одяг, що дозволяв видавати себе за лісничих, відправляли на вишкіл у Баварію. Крім цього, Вільгельм підтримував зв’язки з німецькими поселенцями в Україні, які обіцяли допомогти йому визволити «нашу любу батьківщину» наступної весни[177].
Годі було завербувати тисячі солдатів на весняне вторгнення в большевицьку Росію, не привернувши до себе певної уваги. Австрійська преса писала про Вільгельма як людину майбутнього для України. Французька розвідка називала його беззаперечним очільником українців. Таємна служба большевиків завважувала його успішне вербування українських ветеранів у Чехословаччині. Чехословацькі шпигуни, дещо перебільшуючи, звітували, що Вільгельм входив до великої монархістської змови, яку підтримував Ватикан. Мабуть, найкраще поінформована польська розвідка бачила у Вільгельмові можливого кандидата на український трон і знала, що він матиме підтримку у східній Галичині. Ті, що мали підстави знати і перейматися, розглядали повернення Вільгельма в Україну як щось справді можливе й лячне[178].
Українська Народна Республіка мала Вільгельма за суперника. Після невдалої спроби звільнити Україну в союзі з Польщею, від УНР залишилося не більше, ніж уряд у польському екзилі, що залежав від польських грошей. Її чільники також хотіли зорганізувати військову інтервенцію у совєтську Україну, щоб повернути собі владу. Вільгельмів союз із ними унеможливлювала їхня польська орієнтація. Крім цього, Вільгельм виразно прагнув бути українським монархом, а таку мету годі було узгодити зі встановленням республіки. У вересні 1921 року Вільгельм відмовився від запрошення до співпраці з УНР. Тоді її чільники вирішили здискредитувати його закордоном. Видано наказ, який повідомляв західним урядам та інвесторам, що Вільгельм — «невідома фігура», саме тому, що насправді було навпаки. Українські суперники Вільгельма знали, що він тішиться серед українських ветеранів більшою увагою, аніж будь-який інший командувач[179].
177
Людендорф: Georg Fuchs, «Zur Vorgeschichte der Nationalsozialistischen Erhebung», BA NS26, 38, 130. Зброя: «Nr. 282/21 von 11.XI.1921», BHStA, Kriegsarchiv, Bayern und Reich Bund 36. Зелений Інтернаціонал: Місія УНР в Угорщині до Міністра закордонних справ УНР, 12 грудня 1921 р., ЦДАВО 3696/2/466/86; Вільгельм, «Das Ukrainische Problem», Neues Wiener Journal, 9 січня 1921 p. Вишкіл: Kellogg, Russian Roots of Nazism, 181. Батьківщина: «Abschrift eines Briefes vom Führer der deutschen Kolonisten Dr. Jakob Flemmer an Obersten Wasyl Wyschywanij, Kischineff, 30 August 1921», BHStA, Kriegsarchiv, Bayern und Reich Bund 36.
178
Віденська преса: Wiener Mittag, 2 вересня 1921 p. Французи: «Abschrift des Originalberichts der französischer Spionagestelle in Wien», 30 серпня 1921 p., BHStA, Kriegsarchiv, Bayern und Reich Bund 36. Росіяни: Золотарев, Русская воєнная емиграция, 446. Чехи: «Rusti monarchiste v Praze» [1921], AKPR, ić 276/k. 17. Поляки: Посольство в Копенгагені, «Informacje rosyjskie z Berlina», 24 вересня 1921 p., AAN MSZ 5351234.
179
Українці: Голова штабу директорії до Міністра закордонних справ УНР, 17 вересня 1921 року, ЦДАВО 3696/2/466/84; Міністерство закордонних справ УНР до посла в Берліні, 16 листопада 1921 р., ЦДАВО 3696/3/19/119; Bruski, Petlurowcy, 335–336.