Після цього, чільники Української Народної Республіки вдалися до єдиної дії, яка з певністю здискредитувала б саму думку про потаємний план вторгнення у большевицьку Росію: вони самі здійснили таке вторгнення. За підтримки польського та румунського урядів декілька тисяч українців 4 листопада 1921 року прослизнули через кордон на схід. У совєтській Україні вони знайшли виснажене війною та річним голодом місцеве населення, а також повністю готову до їхнього прибуття Червону армію. їхні плани викрили большевицькі агенти. За декілька швидких битв українські сили порубано на шматки. Большевики стратили військовополонених, спалили низку сіл і вийшли із сутичок із легко здобутою перемогою.
Українська Народна Республіка не прагнула нашкодити Вільгельмові, а лише випередити його наступний крок. Однак після листопадового фіаско у 1921 році, баварські інвестори більше не вірили в те, що большевиків зможе подолати військове втручання. Піттінгер, який досі перебував у Мюнхені, припинив постачання коштів Вільгельмові у лютому 1922 року. Вільгельмова газета закрилася у травні, а Вільні Козаки розкололися на групи. Вільгельмів союз із Німеччиною розвалився[180].
За відсутности українських союзників, німці розсварилися між собою. Бауер, який вважав, що в українського проекту було майбутнє, лютував на Піттінгера. Вільгельм і справді тішився підтримкою в середовищі українських партизанів, і підтримка ця згодом ще якийсь час тривала. Бауер писав Людендорфові, що припинення баварської підтримки для Вільгельма було кроком «катастрофічним, оскільки цілу українську справу, з її чимраз більш упливовим журналом, її прес-службою та її зв’язками з українцями, збудовано винятково з баварською допомогою, від якої ця справа була цілком залежною». Він поскаржився Людендорфу на те, що українці пам’ятатимуть «німецьке віроломство»[181].
Після цього німецькі націоналісти розійшлися кожне своїм шляхом: Піттінгер зосередив свою діяльність на Баварії, Бауер підтримав австрійський монархістський рух, а Людендорф зблизився з німецьким націонал-соціалістичним рухом — нацистами. У квітні 1922 року Німеччина уклала договір із большевицькою Росією. І так дедалі відчайдушніші українські надії на національне визволення остаточно виснажилися. Німці та Габсбурги покинули Українську Народну Республіку 1918 року. Переможні союзники не принесли з собою самовизначення. Польща уклала союз із У HP 1919 року й не надала незалежності жодній частині України. Тоді настала черга останньої спроби — співпраці з німцями проти большевицької Росії. Тепер ревізіоністи покинули свої інвазивні наміри, а німецька держава змирилася з дійсністю совєтської влади.
Що було діяти Вільгельмові? Він завершив свій бунт проти авторитету, який змусив його спершу розірвати стосунки з батьком, щоб заснувати власну монархію, а згодом боротися за відновлення влади Габсбургів, вступивши в імпліцитне змагання проти свого колишнього володаря Карла. Вільгельм удався до власних дій і уклав власні компроміси. Коли він закінчив, не залишалося нікого, хто б його судив, нікого, з ким би він мав боротися. Він прорвався через незамкнені двері й не знайшов з іншого боку нічого, крім пустки. Його колишній володар Карл, який дав Вільгельмові український шанс, захворів і помер в екзилі на Мадейрі у квітні 1922 року. Його батько Штефан, який зростив Вільгельма на правління Польщею, 1923 року пережив жахливий інсульт. Йому відняло ноги, а згодом він втратив змогу читати й писати. Вільгельм більше не міг помиритися з батьком, навіть якби хотів цього. Разом із Габсбургами впали і його амбіції. Україна стала совєтською; Польща стала республікою; в Австрії відібрано імперські володіння; Угорщина зреклася свого Габсбурзького короля.
Ким Вільгельмові було ставати? Бути молодим Габсбургом у цю мить було нелегко. Вільгельм дійшов повноліття у вік, який не хотів прийти до нього. Минуле зненацька стало нерозбірливим, майбутнє — невідомим. Вільгельм втратив безпечну певність у тому, що час був вічністю блакитного кольору — чи бодай зеленим дозріванням до влади, чи криваво-червоною ходою до перемоги. Він навчився мислити інструментально й сам перетворився на знаряддя. Єдиний його успіх полягав у тому, що він посилив білу політику миттєвости, європейську контрреволюцію, яка вже починала коричневіти на краях. У тій Європі, в якій республіки не могли розраховувати на підтримку Заходу, в якій Схід завоювали большевики, ідея визволення України привела Вільгельма до німецьких ревізіоністів глибоко правих переконань. Двоє із Вільгельмових партнерів долучаться до Гітлера в його першій спробі захопити владу — Мюнхенського пивного путчу 1923 року[182].
180
Rape, Die österreichischen Heimwehren, 273; Терещенко та Осташко, Український патріот, 57.
181
Dowództwo Okręgu Korpusnego Nr. II w Lublinie, «Raport Ukraiński», Люблін, 19 квітня 1922 p., CAW 1.303.4.6906. Підтримка: Vertraulich Abschrift, 11 лютого 1922 p., BHStA, Kriegsarchiv, Bayern und Reich Bund 36. Зрада: Бауер у Відні до Людендорфа, 3 лютого 1922 року, ВК 22/77, fiche 1,18. Див. також Sendtner, Rupprecht von Wittlesbach, 462–463.