Однак більшість угод не були реалізовані. Переважно проблема полягала в самому Вільгельмі. Його єдиними бізнесовими перевагами були врода, вміння одягатися і прізвище. Єдиний його діловий навик полягав у здатності знайомити капітал з інвестиційними пропозиціями. Як правило, він був неспроможний формалізувати власну роль у будь-яких подальших трансакціях. Його листи не виказують схильности робити обчислення чи зважати на ризик; людей він поділяв на багатих і дуже багатих, пропозиції — на перспективні і дуже перспективні тощо. Як особі, якій ніколи раніше не доводилося думати про гроші, йому бракувало фінансової розсудливости, а навіть розуміння того, що, крім законів особистих людських стосунків, в економіці є ще якісь закони.
Бізнесові методи Вільгельма гучно промовляли про його пріоритети. Так, якось він привіз до Мадрида групу багатих американських спекулянтів, які мали інвестувати в проект щодо нерухомости. Він із надзвичайною ретельністю поставився до влаштування їх помешкання (у готелях Рітц та Савой) але був цілком ненадійний у всіх інших питаннях. Найпершим його пріоритетом після прибуття до Мадрида з групою було проведення часу із Марією-Крістіною та Нандо. Згодом він несподівано вирушив до Барселони з низкою друзів, подав хибну адресу для листування і залишив своїх партнерів самим давати собі раду з американцями[189].
На кінець 1920-х років Вільгельм снував між Мадридом та Анг’єн-лє-Бен, курортним містечком поблизу Парижа. 1926 року він купив собі невеличку віллу під номером 5bis на rue Péligot — вочевидь, за гроші, позичені в заможних угорських аристократів, братів Томаса та Моріса Естергазі. Моріс, колишній прем’єр-міністр за правління цісаря Карла, був монархістом. Брати, можливо, думали, що підтримують майбутнього кандидата на якийсь трон. Насправді вони, принаймні тимчасово, оплачували комфортне життя габсбурзького політичного вигнанця[190].
В Анг’єні Вільгельм жив «incognito», як його навчив батько. У спілкуванні з французькими владцями він користувався своїм українським іменем, однак телеграми до Мадрида підписував таки власним, оскільки на людей треба було справляти враження; відтак працівники пошти знали, хто він, а отже, знала й поліція. Хоча його офіційні документи (австрійський паспорт і французька віза) видано на українське ім’я, Вільгельм був знаний французьким владцям як габсбурзький ерцгерцог. Величезну насолоду черпав із невеликого авта. Хоча він і не спілкувався з батьком, автівка, певно, нагадувала йому про Штефанові захоплення та власне дитинство. Місцева поліція час від часу стежила за ним під час його розвагових поїздок до Парижа[191].
Вільгельм не покидав контактів з паризькими українцями, серед яких мав доволі велику популярність. Особливо близькі стосунки він підтримував з Едуардом Ларищенком, своїм особистим секретарем з 1918 року. У Відні Ларищенко був причетний до дій українського синдикату, а потім — до мадридських справ Вільгельма. Він був одним із двох важливих чоловіків у Вільгельмовому житті. Іншим був Вільгельмовий камердинер, латвієць на ім’я Констант Кролль, який служив у Анг’єнському помешканні Вільгельма з 1926 по 1928 рік. За більш чи менш тактовними словами французької поліції, до Кролля Вільгельм виказував «симпатію, що не залишала сумніву щодо штибу їхніх стосунків». Коли Вільгельм приїхав до Іспанії, найпершим його клопотом було запевнити, що його готельний покій безпосередньо з’єднано з сусіднім, а також, що в обох кімнатах є ванна. Це було зроблено, щоб мати зручний доступ до свого секретаря. У подорож Вільгельм завжди брав чоловіка — або Ларищенка, або Кролля, а часом обох[192].
У якийсь момент Вільгельм порвав із цими двома чоловіками. На це у нього були підстави: Кролля впіймано на зберіганні вкрадених товарів, а Ларищенко зізнався у чимраз більшій приязні до Совєтського Союзу. Вільгельм продав свій будинок в Анг’ені (не повертаючи боргів угорським братам Естергазі) і в жовтні 1931 року винайняв помешкання в сімнадцятому районі Парижа, в будинку під номером 45 на rue des Acacias. Після того, як його полишили його прислужники, він жив тут зі своїм обожнюваним котом.
190
Позика: «A. S. de l'archiduc Guillaume de Habsbourg», 2 серпня 1935 p., APP, В A/1680; Карл Шульофф, Відень, 12 січня 1934 р., копія листа, APK-OŻ DDŻ 753. Брати: цю інформацію надав Іштван Деак, який посилається на: Jôzsef Kardos, Legitimizmus: legitimista politikusok Magyarorszagon a két vilaghaborü között, Budapest: Korona, 1998, 280, 303, 571.
191
A. Bonnefoy-Sibour, Le Préfet de Seine-et-Oise до Ministre de l'intérieur, 24 квітня 1929 року, АС, Fonds de Moscou, Direction de la Sûreté Générale, 19949484/154/9722.
192
Контакт: Вільгельм до Шептицького, 14 лютого 1927 р., ЦДІАЛ, 358/3 т/166/26. Поліція: «A. S. de l'archiduc Guillaume de Habsbourg», 2 серпня 1935 p., APP, B A/1680. Мандрівки: Вільгельм до Піґля, 2 червня 1928 р., Вільгельм до Піґля, 9 червня 1928 р., Піґль до Вільгельма, 13 червня 1928 р., всі листи У ВК 22/71, fiche 3,85–92.