Невдовзі після того, як Канцлер Дольфус придушив загрозу зліва, він зазнав приголомшливого нападу справа. 25 липня 1934 року банда нацистів пробралася в його кабінети і вчинила спробу захопити владу. Вони вистрелили в Дольфуса й залишили його стікати кров’ю, відмовивши в медичній допомозі й останніх обрядах, їх невдовзі подолали сили місцевого уряду.
Фронт Батьківщини втримався при владі рік, але після громадянської війни і фатальної спроби перевороту його важко було назвати успішним. По цій хвилі ґвалту наступний канцлер Курт фон Шушніґ питав себе, як можна було керувати Австрією. Фронт Батьківщини відстоював австрійську незалежність, але про якого штибу Австрію ішлося його представникам? Шушніґ та його міністри говорили про католицизм, про згуртованість народу з його чільниками, про духовне переозброєння, про історію. Багатьох австрійців ця пропаганда наводила на думку про габсбурзьке минуле, і деякі з них почали уявляти собі габсбурзьке майбутнє. Австрійські містечка почали надавати Отто почесне громадянство. Канцлер Шушніг навіть розпочав перемовини з Отто. Умови його повернення ще мали обговорюватися, але саме повернення мусило — принаймні Отто й Зіті — видаватися просто справою часу[211].
Бузок цвіте на старому дереві; династії вміють чекати. Плануючи грандіозне повернення до Відня, Зіта й Отто либонь бачили у Вільгельмові вигідного союзника габсбурзької справи. Складалося враження, що він міг сприяти Зітиним намірам поновити Отто на габсбурзьких тронах родинних, фінансових та політичних активів. Він був одним із небагатьох габсбурзьких ерцгерцогів, який не уклав нерівного шлюбу. Так, двоє його братів одружилися з жінками некоролівського походження, а отже, не могли привести на світ спадкоємців габсбурзьких престолів. Фактично вони усунули себе з майбутнього династії. Таким чином вони не мали особливого зацікавлення в тому, щоб долучитися до будь-яких династичних спроб, навіть якби Зіта з відчаю звернулася до них по допомогу. Вільгельмове безтурботне життя бісексуального гульвіси вберегло його від буржуазної пастки шлюбу заради кохання. Якщо не одружуватися, то не можна одружитися з нерівною собі[212].
Крім цього, Вільгельм не зробив нічого такого кричущого, що вимагало б його виключення з родинного кавалерського ордену Рицарів Золотого Руна. Стандарти кричущости тут були високими, та деяким Габсбургам вдалося їх переступити. До прикладу, ерцгерцог Леопольд в Америці розбагатів на підтвердженні автентичности родинних ювелірних прикрас, яких ніколи не бачив і власником яких не був. Самого цього могло виявитися замало. Тоді він розтратив свої шахрайські набутки на гучні розваги у Відні. Цього теж могло не вистачити. Але після балу в січні 1932 року він подався у бар Брістоль, де продовжував пити і танцювати, у якийсь невідомий, але обурливий спосіб повісивши на тіло комір Ордену Золотого Руна. Коли Отто досяг повноліття, він відрахував Леопольда з Ордену[213].
Вільгельм до того ж справляв враження особи фінансово здорової, особливо після смерти свого батька 7 квітня 1933 року. Родинна пивоварня мала в незалежній Польщі неабиякий успіх, і родина досі володіла десятками тисяч гектарів прибуткових лісових угідь. Попри розбіжності зі своїми братами Альбрехтом та Лео, він, здавалося, пристойно уживався з ними, чи принаймні будив у них інстинкт, що спонукав їх захищати найменшого брата.
Його найстарший брат Альбрехт став поляком до тієї міри, до якої поляком не став навіть їхній батько, і до якої Вільгельм стати поляком ніколи не прагнув: із польським акцентом, польською дружиною та польськими дітьми. Його дружина Аліса, звісно, з народження була шведкою. Аліса стала полькою заради свого першого чоловіка і залишилася полькою заради Альбрехта. Та в ній жила таємна туга за Україною. Її перший маєток лежав на землях, заселених українськими селянами, яких їй бракувало. Може, не випадково одна з кухарок у родинному замку походила з Києва. Чи причарував Алісу її український зять і родинний шибеник Вільгельм? Чи могла вона замовити добре слово за нього перед своїм чоловіком, який тримав у руках мотузки родинного гаманця?[214]
211
Габсбурзьке майбутнє: Binder, «Christian Corporatist State», 80. Містечка: Vasari, Otto Habsburg, 109. Труднощі, з якими стикався Шушніґ обговорюються у: Goldinger und Binder, Geschichte der Republik Österreich.
212
Лео пізніше стверджував, що його було вигнано з родини. SS Rechtsabteilung, «Volkstumszugehörigkeit der Familie des verstorbenen Erzherzogs Leo Habsburg in Bestwin», Kattowitz, 19 квітня 1941 p., BA R49/37.
213
Freiherr von Biegeleben, Kanzlei des Ordens vom Goldenen Vlies, Відень, 1 червня 1934 p., 22 травня 1934 p., 10 грудня 1934 р., APK-OŻ DDŻ 1. Розгойдування: Brook-Shepherd, The Last Empress, 243–244.