Із початком 1938 року Вільгельм вирішив, що австрійський різновид тоталітаризму був незадовільним. Де, врешті-решт, була австрійська нація? Єврей, на думку Вільгельма, принаймні мав якийсь надійний національний характер — навіть якщо той і полягав у бутті «посередині червоним», тобто в запереченні національних прагнень усіх інших в ім’я комунізму. Австрієць, як тепер вважав Вільгельм, не мав узагалі ніякого характеру, оскільки не мав нації. Вільгельм прийшов до переконання, що австрійці були просто собі німцями. Заново переосмисливши себе як австрійця, Вільгельм переглянув австрійську ідентичність як питання належности до німецької раси. Якщо в політиці йшлося про націоналізм, а націоналізм був питанням раси, то в існуванні самої Австрії не було жодного сенсу. Її слід було підібгати під великий Німецький Райх, як і хотів Гітлер[272].
Справжнє значення його особистої поразки у Франції, вважав тепер Вільгельм, полягало в його участі у великій війні за цивілізацію. Те, що на нього нападали сили зла, додавало йому балів серед сил добра. Понад те, він вважав, що тепер стоїть на боці переможців. Потрійну Вісь (яку він передбачив — бо її ще не створено), що складалася з Берліна, Риму і Токіо, Вільгельм вважав «найважливішою справою нашого віку». Вона мала принести оточення і знищення Совєтського Союзу. Слідом за цим ішла велика перемога: «ліквідація комуністичної ідеології та зцілення усього світу!». Таке всеосяжне бачення єдиного і вирішального тріумфу протиставило Вільгельма щодо Токарі, який досі надавав перевагу Італії над Німеччиною, а до того ж, більше переймався «зціленням України». Вільгельм дотримувався власних уявлень про політичну гігієну. Коли він прибув до Австрії, то скаржився на те, що його нерви знищено. Тепер вони були «як канати»[273].
Частково за його оздоровлення відповідав націоналізм. Також доклалися сніг і статеві розваги. Завжди, коли у Вільгельма були гроші, як узимку 1937 та 1938 років, він вирушав до Зальцбурга, а звідти — на схили. Світлини показують нам його ошатно одягненим і красивим, в оточенні вродливих молодих чоловіків.
Поки Вільгельм заспокоював нерви, чільники Австрії не на жарт розхвилювалися, і небезпідставно. 12 лютого 1938 року Гітлер висунув канцлерові Курту фон Шушнігові ультиматум. Австрії надавався триденний термін для того, щоб узгодити власну політику з політикою Німеччини, узаконити нацистську партію і надати нацистам контроль над поліцією. У випадку невиконання цих умов Гітлер погрожував німецьким вторгненням. Шушніг пристав на його умови.
Проте не виконав їх. Хоча Шушнігів Фронт Батьківщини так і не створив переконливого бачення австрійської нації, його чільники вірили в Австрію і принаймні якусь мить намагалися її боронити. Коли Гітлер оголосив у найближчому майбутньому об’єднання чи Anschluss, Шушніг закликав австрійців боронити свою країну на смерть. Він оголосив референдум щодо незалежности, питання в якому сформулював (а голоси підбив) таким чином, щоб загарантувати перемогу. Крім цього, він звернувся по допомогу до іноземних держав. Та допомоги чекати було нізвідки. Італія, колишня союзниця, покинула Австрію напризволяще. Лівацький уряд Франції на початок 1938 року почав бачити в Австрії можливу перешкоду експансії Гітлера і намагався налаштувати британців на таку ж думку. Лондон відмовився підтримувати демарш, вважаючи долю Австрії вирішеною[274].
Австрійський референдум підготували, але так і не провели. Гітлер наказав розпочинати інвазію, а Шушніґ велів австрійським військам не чинити опору. 12 березня 1938 року німецька армія вступила до Австрії; наступного дня Гітлер оголосив, що Австрія припинила своє існування. Шушніґ, зрештою, не став захищати її на смерть, але заслужив собі місце в лавах ворогів Гітлера. Після німецького вторгнення його заарештовано та ув’язнено. Після допитів його вислано в німецькі концтабори — спершу в Дахау, потім у Заксенгавзен.
273
Вік: Вільгельм до Токарі, 19 грудня 1937 р., HURI, Folder 2. Ліквідація: Вільгельм до Токарі, 19 грудня 1937 р., HURI, Folder 2. Зцілення: Токарі до Вільгельма, 2 березня 1938 р., HURI, Folder 2. Канати: Вільгельм до Токарі, 25 лютого 1937 р., HURI, Folder 2. Німеччина, Італія та Японія підписали військову угоду 18 січня 1942 року.