Після Аншлюсу на долю значного єврейського населення Австрії випали обмеження значно гірші, ніж за правління Фронту Батьківщини. Хоча єврейські квоти у професіях та університетах у тридцятих роках змусили тисячі австрійських євреїв покинути країну, Шушніґ не був Гітлером, а Фронт Батьківщини — нацистами. Євреям дозволялося вступати у Фронт Батьківщини, і багато євреїв у нього вступили. Німецьке правління було цілком іншим. Євреї втратили свою працю і майно. Погроми Кришталевої Ночі, що відбулися трохи пізніше, 1938 року, досягли у Відні небаченого насильства. Чоловіків, жінок і дітей вбивали після жахливих прилюдних принижень.
Гітлер не лише знищив Австрію, а й поклав край будь-яким найближчим сподіванням на габсбурзьку реставрацію в Європі. Він так ненавидів Габсбурґів, що план вторгнення в Австрію звався «Операція Otto». Otto справді намагався запобігти Аншлюсові. Наприкінці 1937 і на початку 1938 року він казав усім, хто його слухав, що реставрація була єдиним способом не допустити Гітлера до Відня. 21 листопада 1937 року, на двадцять п’яті уродини Otto, Відень вбрався у чорне й золоте, давні імперські кольори. 17 грудня австрійський уряд повернув власність, що її конфісковано в Габсбурґів після війни. Отто став одним із найзаможніжих чоловіків у цілій країні. Того місяця він закликав канцлера Шушніґа готувати військовий спротив Німеччині й натякнув, що тільки легітимний монарх (тобто він сам) зможе повести народ до перемоги. Відразу після Гітлерового ультиматуму Отто запропонував свої послуги у ролі голови уряду. Шушніг чемно відмовився відступити йому власну посаду. Шушніг завжди повторював — і, мабуть, щиро вірив у те, що йому сказали німці, — що реставрація буде самовбивчим кроком, оскільки спровокує негайний німецький напад. Зрештою, Отто так і не попросили повернутися, але німці однаково здійснили своє вторгнення.
Отто, інший Габсбург, суперник Вільгельма, зазнав поразки. Насправді скидалося на те, що нацистська влада здійснила всі найтемніші бажання Вільгельма. Німеччина поглинула Австрію, австрійці-неєвреї стали громадянами Німеччини, а євреї тікали з країни. Після Аншлюсу Німеччина почала розчленовувати Чехословаччину — єдину демократичну країну в Європі на схід від Франції, союзницю Франції і державу, яку Вільгельм вважав відповідальною за його падіння в Парижі. Вільгельм жив відповідно до духу часу. Його винахідливе повернення в політику, аристократичний фашизм, що напозір не мав жодного зв’язку з дійсністю, дозволив йому передбачити саме те, що сталося насправді. Наступний крок німців, на думку Вільгельма, полягатиме в тому, що вони знищать большевиків і відродять Україну.
Звісно, між нацистською Німеччиною та Совєтським Союзом лежала важлива європейська країна — Польща. Перш ніж Гітлер міг напасти на Сталіна, він мусив знищити Польщу, обрану батьківщину Вільгельмових братів Альбрехта й Лео. Для того, щоб здійснилися українські мрії Вільгельма, його польській родині доведеться пережити жах німецького правління.
Чорне. Проти Гітлера та Сталіна
У 1939 році Альбрехт залишався слухняним сином. Поки Вільгельм дрейфував від однієї нації до іншої, його старший брат залишався вірним польським громадянином і шанованим польським бізнесменом. Польська Республіка помирилася з живецькою гілкою родини Габсбургів, а Альбрехт віддячив за цю послугу відверто патріотичною посвятою своїй обраній батьківщині. Альбрехт і його дружина Аліса хотіли, щоб їх та їхню родину вважали поляками. їхні діти вчили англійську, французьку і польську мови — але не німецьку.
Старша донька Марія-Кристина провадила у родинному замку в Живці щасливе життя. Вона перебиралася через замкові покої, перескакуючи з однієї білої мармурової плитки на іншу, завжди оминаючи чорні. Наставники вчили її мов і ознайомлювали з вимогами світського життя, яке їй ще, можливо, судилося вести. Вона любила передражнювати свого вчителя французької мови, який погано говорив польською. їздити верхи її вчив польський офіцер. Кінь її був такий спокійний, що дозволяв воронам дзьобати себе за хвіст.
Для Марії-Кристини, якій того року виповнилося шістнадцять, літо 1939 року не надто відрізнялося від будь-якого іншого літа. У повітрі витала війна з Німеччиною, але, на переконання її батька та інших поляків, у цій війні Польща мала перемогти. Альбрехт робив щедрі внески у фондування для польських протиповітряних батарей. Коли частини польського елітарного корпусу прикордонного контролю відряджено до Живця, що лежав близько від німецької границі, Альбрехт розпорядився, щоб їх розквартирували на території його замку[275].
275
Chałupska, «Księżna wraca»; Marcin Czyżewski. «Arcyksiężna przypilnuje dzieci», Gazeta Wyborcza (Katowice), 21 вересня 2001 p.; Krzyżanowski, «Księżna arcypolskości»; Badeni, Autobiografia, 75.