У ці дні падіння Польщі Альбрехт довів свою хоробрість. Він міг спробувати врятувати себе і своє майно, заявивши, що він німець. Замість цього на першому допиті в Ґестапо 16 листопада 1939 року він ствердив, що є поляком. Хоча Альбрехт аж ніяк не міг заперечувати правдивість свого «німецького походження», оскільки його предки впродовж декількох століть були цісарями Священної Римської імперії німецької нації, він повторював, що сам він — поляк, бо так вирішив. Він сказав, що любив Польщу. Польща повелася з ним добре. Своїх дітей він виростив поляками.
Ґестапо це роздратувало. 8 грудня його офіцери постановили, що Альбрехтове життя «було суцільною зрадою німецькости, яка назавжди виключає його зі спільности німців. Його зрада непростима, а отже, він втратив будь-які права на власність і будь-яке право на життя в Німеччині, навіть іноземцем». Його безстроково ув’язнено у Цєшині, польському місті, що його, як і Живець, анексував Німецький Райх[279].
Постава, що її обрав Альбрехт, була драматичною, але не нетиповою для поляків того регіону загалом. У цих тижнях нова німецька влада проголошувала, що занексований Живецький регіон завжди був німецьким, а його мешканці мали німецьке походження. Та навіть після того, як Живець і навколишні землі уведено до складу Німеччини, місцеві поляки прикрашали могили полеглих польських солдатів, що опиралися німецькому вторгненню. У грудні 1939 року німецька влада провела серед місцевого населення перепис. Лише 818 осіб записалися німцями — проти 148 413 поляків.
Тимчасом як поляків заохочували реєструватися німцями, але вони не хотіли, були євреї, які хотіли зареєструватися німцями, та не могли. Поляки в окремих випадках могли отримувати статус німців; польських Габсбургів могли вмовляти, допитувати й катувати. Польських громадян юдейської віри чи походження просто записували як євреїв, виселяли з Живця на землі Generalgouvernement і поселяли в геттах[280].
Альбрехтова хоробрість привернула увагу німців до його родини. Його гестапівська справа перечисляла його братів та сестер, разом із Вільгельмом, який мешкав у Відні. У якийсь момент наприкінці 1939 року Ґестапо відвідало його там. Чому, питали представники Ґестапо, Альбрехт — громадянин Польщі? Чому він зголосився на службу в польському війську? Якщо у Вільгельма були відповіді на ці запитання, він їх не надав. Небагато з того, що він міг сказати, було б зрозумілим для поліцаїв расової імперії. Німецьку поліцію навчено, що родинне походження і національність — речі тотожні. Вільгельм та його брати походили з родини, яка протягом століть відкидала національну ідентичність, а потім прийняла численні нації водночас. На той час Вільгельм був для них своїм, німцем — принаймні таке враження він справляв.
Невдовзі Вільгельм і сам одягнув офіцерську форму — цього разу німецьку. Навесні 1940 року його призвано на повторний вишкіл у Вінер-Нойштадті. Саме тут — на двадцять п’ять років раніше — Вільгельм був кадетом і проходив тренування для служби у збройних силах Габсбургів. Коли 1915 року він випустився, то не було нікого, більш обнадійливого за нього, і він міг сподіватися таємної місії в Україні. 1940 року все було геть інакше. Хоча йому було лише сорок п’ять, що для офіцера розквіт сил, Вільгельм не справив особливого враження. Його пронацистські симпатії були відомими, однак він, здається, так і не вступив у нацистську партію. Він був Габсбургом. У нього був туберкульоз і хвороба серця. Замість строкової служби в німецькому війську Вільгельма призначено до крайової оборони — туди, як правило, призначали старих чоловіків та хлопчаків. Вільгельм мусив у цю мить усвідомити, що німці не мають намірів просити його зібрати Український Легіон, який бився б у визвольній війні проти Совєтського Союзу. Видавалося, що вони майже не зважають на нього[281].
279
Походження: Sicherheitspolizei, Ensatzkommando z. b. V. Kattowitz, «Niederschrift», 16 листопада 1939 p., BA R49/38. Зрада: Gestapo, Teschen до Gestapo, Kattowitz, 8 грудня 1939 p., BA R49/38.
281
ПДГ, 14 квітня 1948 p., ЦДАГО 26/1/66498-фп/148980/І/143, 145; Gauleitung Wien, Personalamt, до NSDAP, Gauleitung, 8 травня 1940 p., AR GA, 170.606.