Усвідомлюючи, що його величні політичні плани кінця 1930-х років не призвели ні до чого, Вільгельм звернув свою увагу на справи родинні. Він зголосився на службу у Гаймвері в Бадені — це на південь від Відня, де мешкала його сестра Елеанора зі своїм чоловіком Альфонсом Кльосом. Вільгельм з Елеанорою, наймолодший син і найстарша донька, завжди тішилися близькими стосунками. Елеанора була першою габсбурзькою ерцгерцогинею, яка пішла за покликом серця й одружилася з простолюдином; Вільгельм теж пішов за покликом серця, хоч його серце вело ще більш нетрадиційними дорогами. Обом імпонували моряки — Елеанора навіть узяла собі моряка за чоловіка. Елеанора з Кльосом були австрійською родиною, що стала німецькою. Шестеро їхніх синів служили в німецькому війську. Можливо, Елеанору, чиї сини були далеко від неї, на фронті, розраджувала близька присутність її найменшого брата. Можливо, ця розрада зросла після того, як двох її синів було вбито в бою. Що брат із сестрою говорили про війну? Її сини у складі німецького наступального загону щойно доклалися до знищення коханої Польщі їхнього брата Альбрехта[282].
Та, може, родинний статок ще вдалося б якось урятувати. Якщо Альбрехт постановив розділити долю Польщі, то Вільгельм з Елеанорою могли принаймні спробувати отримати його гроші. Хоча ці двоє були родинними бунтарями, Альбрехт ніколи не відмовляв їм в отриманні щомісячних субсидій. Після Альбрехтового арешту й конфіскації майна нове німецьке керівництво живецької броварні та маєтку знизило їм платежі. Як Елеанора, так і Вільгельм найняли адвокатів і написали ноти протесту. Молодече зречення польськости тепер зіграло на їхню користь. Вони були підданцями Райху, були за своєю расою німцями, а отже, як стверджували їхні адвокати, не повинні були зазнавати покарань внаслідок того, що Райх конфіскував чиюсь власність. Вільгельм написав безпосередньо Гітлерові.
Вільгельм та Елеанора позвалися до Альбрехта; німецькі суди розглядали справу як фінансову скаргу проти німецького керівництва живецького маєтку. Найімовірніше, брат із сестрою знали, що Альбрехта ув’язнено. Подавати в суд на рідного брата, якого катує Гестапо, може здаватися жорстоким кроком, але їхня юридична перемога залишила незначну частку родинного багатства в руках Габсбурґів. З огляду на його надзвичайно дбайливу і щедру натуру, до певної міри можливим видається, що Альбрехт сам заохотив їх до таких дій чи принаймні хотів би, щоб вони повелися саме так.
Німецька влада співчутливо відгукнулася на позов Вільгельма та Елеанори. Юридичний відділ державного військового органу німців, SS, вважав їх «Reichsdeutsch» — німцями за расою та культурою, що заслуговували повних громадянських прав. Адвокати SS слушно завважили, що в Елеанори було восьмеро німецьких дітей. Крім цього, вони помилково вважали, що Вільгельм провів цілі двадцяті та тридцяті роки в Австрії, яка на час позовів стала частиною Німеччини. Прикрі статті про Вільгельмів скандал у Парижі в нацистських пресових органах були непрочитані або забуті. На щастя для Вільгельма, українська та французька фази його життя цілком оминули увагу цих адвокатів. Насправді, йому пощастило, що він був змушений покинути Францію. Якби він залишився там і отримав французьке громадянство, як того хотів, тепер було б значно складніше забути про скандальне й позиватись як німець у німецьких судах.
Навесні 1941 року німецька держава, схоже, відкупилася від Елеанори та Вільгельма. Замість звичних щомісячних платежів вони отримали одноразові суми: Елеанорі дісталося 875 тисяч марок, Вільгельмові — 300 тисяч (тобто майже 27 і майже 9 мільйонів нинішніх американських доларів відповідно). Фінансові клопоти для обох скінчилися назавжди[283].
Ці щедрі виплати, звісно, прийшли з маєтку, що його німці в Живці відібрали від їхнього брата Альбрехта. Вільгельм з Елеанорою були вільними німецькими громадянами у Відні, тоді як їхній найстарший брат перебував у в’язниці в Цєшині й уважався ворогом німецького народу.
Аліса залишилася нескореною полькою. Нацистський режим вона назвала «грабіжницькою державою» — просто в очі своєму допитувачеві в Ґестапо. Самого його вона назвала «шантажистом і злочинцем». Крім цього, вона пообіцяла німцям «воскресіння Польщі» услід за перемогою «її друзів». Коли вона промовила ці слова — а було це в травні 1940 року, — Польща була окупованою, а німецьке військо наступало на Францію. На заваді німецькому пануванню в Європі стояла лише Британія. Отож пророцтво Аліси було вельми сміливим.
282
Гірняк, Полк. Василь Вишиваний, 35; Wiener Stadtund Landesarchiv, Meldezettel, «Habsburg-Lothringen», 1944, AR GA, 170.606.
283
«Entwurf», Saybusch, 22 жовтня 1940 p., APK-OŻ DDZ 1161; Finanzamt Kattowitz-Stadt, «Prüfungsbericht», 23 червня 1941 p., APK-OŻ DDŻ 1160. Долари та марки навзаєм конвертувалися аж до 1941 року. Проекцію з доларів 1941 року здійснено з допомогою індексу споживацьких цін. Такі проекції можна здійснювати на різні способи, жоден з яких не є досконалим. Суть справи, однак, у тім, що вони отримали дуже багато грошей.