Выбрать главу

Отож, коли він лежав на боці, поштрихований свіжою блискучою червоною фарбою, в три шари, з широченною дірою, що ждала, поки її заткнуть герметично, Портова Управа, начальник гавани і всі моряки з порту прийшли його оглядати, знайшли, що це «добряча штучка», поздоровляли його творця й висловлювали певність, що відтепер «Кіт з Кошенятами» більше нікого не спіймають.

Ясна річ, була й «партія світляного корабля», і ця партія ремствувала. Але вона була в меншості й малопопулярна, бо магічне слово «скорочення видатків» на той час саме носилося в атмосфері. А пловучий маяк став би недешево. До речі, буй був свого, місцевого роблива, а не виписаний з Великобританії чи з Німеччини, зроблений тут, у Куксленді, і, мабуть, чи не перший, — а ві всякім разі найбільший з-посеред зроблених у Колоніях.

Отже, перед тим, як поставити його на місце, треба було, ясна річ, учинити бенкет, щоб відзначити таку подію й показати отим заздрим Південним Штатам, що Куксленд може, коли то треба, щось зробити.

І до гарненької дочки начальника великої страшної кам'яної тюрми, що стояла ген на горі, звернулися тепер з проханням охристити буй і розбити пляшку вина об його круті боки, оперезані навхрест круглими заклепками, нагадуючи ґудзики на парадному сурдутові крамаря.

Мабуть, неясна згадка про її повсякчасне специфічне оточення наштовхнула дочку начальника тюрми на думку, як вона, зачервонівшись, обірвала шворку й сказала ясним голосом, коли пляшка розбилась на гамуз: «Я даю тобі ім'я «Червоний Вартовий». Ти будеш стерегти й вартувати і крізь бурю й туман остерігатимеш кораблі від смертних скель. Ми ставимо тебе, щоб ти виконував цю повинність!»

Для експромтної промови це було дуже елегантно сказано, і, привітаючи коротенький спіч, голосне «ура» вихопилось із сотень здорових моряцьких горлянок, лунаючи вдаль і вшир.

Розділ II

Тим часом над ними в тюрмі, над якою суверенно царював її батько, у камері засуджених сидів чоловік, чекаючи смерти. Його привела з глибу суходолу чорна поліція після довгої гонитви по дикій країні, де Велике Торфяне Болото підступає аж до підніжжя Базальтових Скель.

«Комбо»[2] Картер, узиваний так за свій звичай товаришувати з чорними і навіть перебувати довший час членом якогось племени, був ще зовсім молодий чоловік: йому не було й двадцяти трьох літ. Він народився в одному з пограничних районів суходолу і ще хлопцем почав свою кар'єру з того, що вславився, як досвідчений конокрад.

Потім він з ватагою пройдисвітів «жили з охоти», як вони це взивали, тобто крали скот і гнали продавати на Південь. Але що ця робота здавалася такому питомому злочинцеві, як Картер, занадто млявою, він одного дня з'явився в своїй рідній окрузі, щоб зайнятись поважнішою справою. Сам-один, на доброму коні і з парою револьверів за поясом, на голові бриль із пальмового лика, блакитна сорочка, кавалерійські штани, заправлені в чоботи, — у такому вбранні він промчавсь по закурених шляхах маленької округи, спеченої лютим західним сонцем. Спинившись коло відділу Кукслендського банку, він вдерся в кімнату і, наставивши на управителя револьвер, накази в йому «вивертати касу».

Але той натомість схопивсь за шухлядку, де був револьвер. Коли він поворухнувся, Комбо забив його одним пострілом. Саме в цей момент його старший син, п'ятнадцятилітній хлопець, увійшов у кімнату й сміливо кинувся на вбивцю, але впав на тіло свого батька, пронизаний куле ю в плече.

Та стрілянина сполошила містечко, і люди збіглись до банку. Комбо, схопивши пачку асигнацій з відчиненого сейфу й націляючись у людей своїми револьверами, сів на коня й подався геть.

Другого ж дня він ограбував і забив мандрівного крамаря, вкинув тіло у вкритий брезентом крамарів повіз, де були його товари, й підпалив його. Тоді, женучи перед собою коні забитого, він повернувся впоміж дикі неприступні Базальтові Скелі і жив там сам поза всяким законом, коли після довгих місяців настирного висліджування й гонитви нарешті салдати, білі й чорні, оточили й спіймали його.

Отакий був той чоловік, що сидів у камері засуджених Ендеверської тюрми: чоловік-тигр. Його обличчя з довгими, вузькими, тонкими губами, випнутими вилицями, чорними, вузькими, як щілини, неспокійними очима, що ніби намагалися глянути одне на одне почерез плескатий м'ясистий ніс; все його обличчя було неначе описом лютого дикого характеру свого власника. Щирий тип «комбо», тих присадкуватих, чорних дикунів, що не бояться ні Бога, ні чорта, ні людей — нічого на світі.

вернуться

2

Комбо — прозвисько чорних австралійців (Примітка перекладача).