Тепер трошки посвіжішало. Але його вразив зовсім інший, цілком новий рух. Запевне знав він, що до цього часу йому не траплялось його переживати. Це не був рух залізниці. Та що так боляче стримувало його подих і стискало горло залізними обценьками? Повітря! Повітря, господи мій! Він надаремно шукав у густій темряві дірки, збиваючи собі пальці й ламаючи собі нігті об уклепані прогоничі. Але він згубив усяке почуття місця й шукав дірку вгорі, а вона була в нього під ногами.
Але, якби він і знайшов її, це б йому не допомогло нічого — вона була добре вкручена й закріплена суриком, тепер уже твердим, як сталь. Атмосфера чимраз гусла й гусла, його подих виходив і вертався зі свистом. Ніби сотні тонн тяжіли на його грудях, і серце стукотіло, як молоток.
Може, вперше зроду його напав жах. Де він? Що з ним буде? І коли він вовтузивсь, б'ючись об розпечені стінки своєї в'язниці, хапаючись повітря, його нога раптом торкнула ручні кайдани забитого вартового, що він узяв разом з його поясом, — здавалося, довгі роки тому, — у тюрмі. Він узяв їх і з усієї охлялої, істеричної сили бив у залізні листи жахливої пастки.
Раптом вона змінила свою поставу, стала сторч. Він упав коміть головою* на дно її і лежав там зігнувшись, — вогнева спека замінилася на свіжу прохолоду. Груди йому розривало, і чудні вогневі візерунки затанцювали перед його розплющеними очима. Щось зловісно задзвонило йому в ухах. Дзвін! Як він ненавидів дзвони! Дін, дон, дон, дін... Тепер він знає... Вони його все ж таки повісили... Це був тюремний дзвін... Він ще не зовсім умер... Він бовтається на мотузку... Прокляття їм усім...
«Чи не здавалося вам, що там щось усередині торохтіло і стукало, коли ми спускали «Вартового» за борт», — спитав начальник порту, коли «Тетіда» розводила пари від «Кота з Кошенятами».
«Голівки з прогонича та один чи два поганих шруби», — одповів старий шкіпер коротко, скидаючи оком назад, де здоровий червоний буй качавсь на воді, вклоняючись і киваючи стрічному західному вітрові. Од нього виразно долітали похмурі звуки дзвону.
Примітки
Оповідання “The Red Warder on the Reef” (««Червоний Вартовий» на рифі») було опубліковано 1902 року в авторській збірці Джона Артура Баррі “Red Lion and Blue Star With Other Stories by John Arthur Barry” («Червоний Лев і Блакитна Зірка, а також інші історії»).
Джон Артур Баррі (1850-1911) – не дуже відомий австралійський письменник, родом з Англії, прозаїк-мариніст і журналіст, автор шести збірок оповідань і двох романів, а також численних публіцистичних творів. Пробувши декілька років мореплавцем і маючи неабиякій досвіт в цій справі, він присвятив свою літературну творчість саме цій темі.
Український переклад ««Червоний Вартовий» на рифі» представлено тут за виданням «Майк Йогансен. Як будується оповідання. Аналіза прозових зразків», Харків, «Книгоспілка», 1928. Крім даного оповідання Дж. Ар. Баррі в перекладі Майка Йогансена, в тім виданні надрукований зокрема також детальний аналіз побудови цього оповідання. Цей йогансенівський аналіз ««Червоного Вартового» на рейді» можна прочитати теж у виданні «Майк Йогансен. Вибрані твори», Київ, «Смолоскип», 2001.
В перекладі Майка Йогансена відсутні назви розділів (крім третього розділу, котрому перекладач залишив назву – «Гавань порятунку»). В англійському оригіналі всі розділи мають назви: I – The Building of the "Warder" (Спорудження «Вартового»); II – The Condemned Cel (У камері смертників); III – A Harbour of Refuge; IV – The Mooring of "The Warder" (Швартування «Вартового»).
Ілюстрації до ««Червоного Вартового» на рейді» для цієї публікації взято з проекту “A Project Gutenberg of Australia eBook”.
Двоє бригів і один береговий шонер… — Тобто два бриги і берегова шхуна. Бриг (англ. brig від італ. brigantino — бриґантина) — двощоглове вітрильне судно XVIII–XIX ст., найменше парусне судно, створене на основі малої бригантини і шняви, з корабельною оснасткою на двох щоглах. Тоннаж не перевищує 350 т, довжина — 30 м, ширина — 9 м і глибина трюму — не більше 6 м. Вітрила у брига прямі на фок-щоглі та ґрот-щоглі і з одним косим гафельним вітрилом на ґроті. Шхуна — тип вітрильного судна, що має не менше двох щогл із косими вітрилами, коли передня щогла нижча за наступну, або всі щогли однакові. Шхуни мають невелику осадку, що дозволяє їм ходити навіть на мілководді.