— Стало світліше, — промовив Харрі.
— Що?
— Я маю на увазі, день став довший.
Юль мовчки кивнув.
— Я весь час думаю про одну річ, — продовжував Харрі. — Родина Сіндре Фьоуке — як вони померли?
— Я ж вам уже розповідав. Він їх убив.
— Так, але як саме?
Юль довго дивився на Харрі і нарешті відповів:
— Застрелив. У голову.
— Усіх чотирьох?
— Так.
Нарешті вони знайшли в Ґренсені місце для стоянки і звідти пішки попрямували до того місця, яке, як запевняв у телефонній розмові Юль, Харрі необхідно було побачити.
— Отже, «Пересуди», — сказав Харрі, заходячи до темного кафе, майже порожнього, якщо не брати до уваги декількох відвідувачів за обшарпаними пластиковими столиками.
Харрі з Юлем замовили каву і сіли за столик біля вікна. Двоє літніх чоловіків за одним із центральних столиків відразу замовкли і витріщилися на них спідлоба.
— Схоже на одне кафе, де я іноді буваю, — сказав Харрі, киваючи на двох людей похилого віку.
— Недобиті послідки, — сказав Юль. — Старі нацисти-фронтовики, досі вважають, що правда на їхньому боці. Збираються тут, запінені від люті, і біснуються. Клянуть велику зраду, уряд Нюгорсвойла[48] і сучасність. Хоча б ті з них, хто ще ноги волочить. А таких усе менше.
— Що, досі захоплюються політикою?
— Так, досі злостяться. За те, що допомагаємо країнам третього світу, що скорочуємо військовий бюджет, що дозволяємо жінкам бути священиками, а гомосексуалістам — одружуватися, що пускаємо до країни іммігрантів. Словом, усе, до чого ми з вами ставимося спокійно, цих хлопців просто дратує. У душі вони залишаються фашистами.
— Ви хочете сказати, що Урія може огинатися тут?
— Якщо він зібрався комусь помститися, у нього тут завжди знайдуться прибічники. Є, звичайно, й інші місця, де збираються колишні квіслінґівці, наприклад, до Осло щорік з усієї країни заїжджаються колишні вояки і всі, хто був на Східному фронті. Але то — товариські зустрічі, там вони просто збираються, щоб пом’янути загиблих, і не дозволяють собі жодного слова про політику. Ні, якби я шукав старого запеклого фашиста, який жадає помсти, то почав би звідси.
— А ваша дружина бувала на цих, як ви їх називаєте, товариських зустрічах?
Юль здивовано поглянув на Харрі. Потім повільно похитав головою.
— Просто я подумав, що вона могла б що-небудь розповісти мені, — сказав Харрі.
— Боюся, що ні, — категорично відповів Юуль.
— Гаразд. А ці — як ви сказали — послідки і неонацисти якось спілкуються між собою?
— Навіщо вам це?
— У мене є відомості, що для придбання гвинтівки Меркліна Урії знадобився посередник — людина, що належить до кіл, пов’язаних з торгівлею зброєю.
Юль похитав головою:
— Звичайно легіонерам не подобається, коли неонацистів називають їхніми однодумцями. Хоча бритоголові їх глибоко шанують. Для неонацистів легіонер — це втілення їхньої фантастичної мрії — захищати свою країну і расу зі зброєю в руках.
— Отже, якщо раптом колишньому легіонерові знадобиться роздобути собі зброю, він може розраховувати на допомогу неонацистів?
— Так, допоможуть вони йому охоче. Але він повинен знати, до кого звернутися. Не може ж перший зустрічний дістати сучасну кілерську гвинтівку, подібну до тієї, на яку ви полюєте. Наприклад, типовий випадок: нещодавно в Хьонефоссі поліція влаштувала обшук у гаражі одного неонациста і знайшла старий іржавий «Датсун», у якому лежали саморобні довбні, дерев’яні списи та кілька тупих сокир. У них і озброєння, як у кам’яному віці.
— Тож із чого мені почати пошуки цього неонациста, пов’язаного з міжнародними постачальниками зброї?
— Проблема в тому, що неонацистів розвелося надто багато. Звичайно, «Фрітт Орд», газета націоналістичного напряму, перебільшує, стверджуючи, що націонал-соціалістів і націонал-демократів у Норвегії близько півтори тисячі — зателефонуйте в «Монітор», громадську організацію, яка пильнує за фашистськими об’єднаннями, і вам скажуть, що активістів не більше п’ятдесяти. Ні, проблема в тому, що спонсори — ті, хто дійсно всім верховодить, — тримаються в тіні. Ці не розгулюють в армійських черевиках із татуйованою свастикою на руках. Вони можуть мати досить високе становище в суспільстві, використовуючи його на благо своєї «Справи» — але для цього теж важливо не світитися.
Зненацька в них за спинами пролунав низький голос:
— Як ти посмів прийти сюди, Евене Юль?
48
Нюгорсволл Юхан — у 1935–1940 рр. прем’єр-міністр Норвегії, голова Норвезької робітничої партії, у роки Другої світової війни очолював Норвезький уряд в еміграції