Він сів і втер лоба.
Мирон все так само посміхався та крутив вуса. Тільки очі блистіли гостро.
Іона трохи зніяковів, але зараз же обійшовся. Голова стукотом припинив шепотіння. Іона казав далі.
Звичайно, він може помилятись відносно характеру ціх зібраннь і взагалі цілої діяльности товариша Мирона, але зібраннє, що зараз відбувається, власне для того й скликано, щоб вияснити. Він, Іона, сподівається, що товариш Мирон вкаже сам на помилки реферата. А поки що він буде продовжувати... За четверту волю, власно: волю від контролі громадянства в справах кохання, себ-то відкидання навіть цівільного шлюбу. Власне кажучи це — ріжновидність "пробного шлюбу". Зібраннє, звичайно, може оцінити, оскілько ця воля нова та корисна... До того ще одна: воля від інтелігенції. Товариш Мирон гадає, що інтелігенція не повинна грати ніякої ролі в робітничому рухові. Тому...
— Фе, як бреше! — обурено крикнув Коля й демонстраційно вийшов з вітальні.
Всі посміхнулись.
— Тому товариш Мирон, не дивлячись на повторні заклики, не хоче увійти в комітет. Комітет же має відомости, що товариш Мирон веде, наприклад, агітацію за організацію робітничої газетки, яка велася-б самими робітниками. На скільки це продуктивно та користно для руху, збори можуть самі оцінити. Але він, Іона, хоче цім вказати тільки на певну міщанську, анархичну тенденцію діяльности товариша Мирона. Коли все приведене не вірно, нехай товариш Мирон призволить вказати, в чому саме полягає відхиляння від істини.
Іона закінчив і одійшов до Сергія. Той щось зашопотів йому зараз же у вухо. Іона захитав головою, згожуючись.
Всі обличчя були звернені до Мирона. Де хто шопотівся між собою. Непартійні переглядались. Редактор уважно, з помітною цікавостю розглядав Мирона.
— Чи бажаєте ви дати пояснення, товаришу? — звернувся до останнього голова.
— Так, я бажа-а-ю дати пояснення, — закладаючи руки за спину й від того трохи перехиляючись наперед, одповів Мирон. І тому що в обличчі з'явився вираз злістно-веселий, хижий, то здавалось, він збірається стрибнути на когось.
— Прошу, — дозволив Кит.
Мирон підождав хвилинку, поки затихне зовсім, і неголосно почав:
— Това-а-риш Іона допустив в свойому, докладі невеличку поми-и-лочку. Замісць мої-ї-їх поглядів виклада-ав, пе-евно, свої... Це часто трапля-ається з "артистами". Крім цього, я більше нічого не маю сказати.
— От власне! — голосно зареготав Коля, який знову повернувся. Іона насмішкувато усміхнувся.
— Ви одкидаєте, таким чином, все, що говорилося товаришем Іоною про вас!? — раптом всім тілом повернулася Дара до Мирона. Очі їй дивились майже грізно, ніздрі підіймались.
— Тихо, панове! — спинив голова. — Так неможна, треба прохати слова. Говорить товариш Мирон.
Мирон чудно подивився на Дару.
— Так, я заперечую.
— Але це ж...
— Панове! Так не можна! Товариш Мирон, ваше слово.
Мирон одвернувся від Дари.
— Таким чином, пано-о-ве, — знову почав він, мені здається, ми можемо закінчити наше засідання. Питання вичерпано.
— Ловко! — пробурмотів хтось насмішкувато.
— Дозвольте, товаришу! — раптом сердито втрутився Сергій. — Нам всім відомо, що саме ці погляди ви завжди висловлюєте й мало не за погляди партії виставляєте їх. Так неможна. Ми хочемо поясненнь.
Мирон усміхався.
— Ви хочете знати мої погляди на ці питання, чи те, що я кажу робітникам?
— Це одне й те саме, сподіваюсь...
— Ні, не зовсім. Так що вам бажано?
Мирон вже не тяг слова. Рухи зробилися різкими, поривчастими, в очах сяли веселі мстливі іскорки.
— Те, що ви, звичайно, говорите робітникам. До останнього нам немає діла! — також різко сказав Сергій.
— Добре! Я, їм кажу слідуюче: коли робиш що небудь, роби цілим єством своїм. Ні розумом, ні чуттям, але й тим і другим разом. Думка проста, а ні трішки не крімінальна. Правда? І ілюструю її всім тим, про що так дотепно казав товариш Іона. Тільки ілюструю. Суть не в ілюстраціях, а в думці. Наприклад. Візьмемо, хоч би цю саму простітуцію й цього самого товариша Іону. Він, звичайно, ходить до простітуток і звичайно...
— Не судіть по собі! — спалахнув Іона.
— Ви не ходите? — здивувався Мирон.
По зборах пройшов гомін обурення.
Мирон неначе не помітив нічого. Тільки в губах промайнула веселість.
— Прошу осіб не торкатись! — строго зауважив голова.
— Мене це дивує... підняв брови Мирон. — Тижнів зо три тому товариші Петро, Рисецький і товариш голова разом з вами були в публичному домі... Хіба не так, товаришу, Петре?