— O, j-а-а... — по німецьки протяг Петро таким тоном, неначе гордився, що був, і поважно розправив невеличкі вусики.
Голова та Рисецький почервоніли. Іона ж швидко ступив уперед і, змахнувши рукою, закричав:
— Я ходив туди, щоб спостерігати таких... як ви та ваш товариш Петро! Можете навіть у його запитати!
— Цілком вірно! — поважно та безтурботно підтвердив Петро. —Товариш Іона тільки потримав на колінах маленьку грішницю й в чистоті пішов собі. Ми ж усі лишилися.
Почулись вигуки обурення та сміх. Коля щось гарячково й голосно почав доводити Жені.
— Це низько і гидко! — раптом швидко з обуренням підвелась в кутку Віра. — Це звичайна манера пана Мирона відповідати на неприємні для його запитання. Ми не маємо бажання тут слухати про всяку мерзоту! Чуєте! Ви відповідайте на поставлені запитання. Голове! Слідкуйте ж за порядком зборів!
Голова шепотівся з Сергієм. На вигук Віри обернувся й постукав олівцем об стіл. Гарні очі йому злісно блестіли, з щок не зійшли ще червоні плями.
Мирон, здавалось, милувався з усього, що робилось і з цікавостю приглядався до обличчь. На вигук Вірин посміхнувся.
— Товаришу Мироне! Чи бажаєте ви відповідати на запит організації? — раптом різко спитав голова. У вітальні затихло.
— Я ж, одповідаю, — сказав Мирон.
— В такому разі прошу осіб не торкатись. Це не є відповідь. Ваше слово.
— Вам же запитання поставлено ясно, — закричала знову Віра, — не крутіться та відповідайте: чи ви визнаєте в простітуції зло чи ні?
— Визнаю, — усміхнувся Миром.
— А-а ... В чому ж це зло?
— В чому? Хм... Багато де в чому... Ну, хоч би в тому, що "порок торжествує, а чеснота принижується. Що топчеться моральність, що людиною користуються, як яким небудь мужиком в поміщицькій економії.
Віра зблідла й сильно закусила губу.
— А ще в чому? — не зводючи з його потемнілих очей, глухо, погрозливо кинула.
— Ще? Хм! Хіба мало в чому? — потиснув він плечима. — Ну, скажемо, ще хоч би в тому, що ні одна порядна жінка не гарантована від зради чоловіка з цими тваринами. Ні одна мати не може бути покійною за свого сина. Ні одна порядна панна не може ввечері вийти на вулицю, щоб не наткнутись на ціх падших. І мало того, вони иноді мають нахабство з'являтися в порядну родину! Хіба це не зло? А турботи багатьом жалосливим паням, які притулки впоряжають.
Катерина Андрієвна почервоніла.
— Хіба це не зло? А дідусям деяким хіба не турбота? Мені трапилось якось чути про одного поважного, високоморального дідуся, який до того запалився братською любовью до одної "тварі", що до насильства мусів був удатися. Знайшлися дурні люди, які хотіли до суду тягнуть, але дідусь мав таке довірря в громадянстві, що до суду не дішло. Подумайте, скільки трапляється порядним людям страждати через ціх мерзенних дівок!
Іван Андрієвич сидів мов нічого й не було, хоч на його кидалися швидкі погляди. Але Катерина АндрІєвна в явному обуренню нахилилась до Семена Васильовича та щось швидко й горячково зашепотіла йому. Семен Васильович з насмішкувато злісною, ледве помітною посмішкою, покусював вуса, й дивився собі під! ноги.
Петро усміхався й голосно тягнув:
— O, ja-a...
Раптом до столу голови підійшов Сергій з якимсь листом паперу в руках. На висках у його виступили червоні плями, чоло вкрилося сіткою, зморшок, очі світились роздратовано та злісно.
— Прошу вибачення! Пане голово! — почав він голосно.
Всі затихли й повернулися до його.
— З огляду на те, що пан Купченко через свою очевидну скромність не хоче поділитись з нами своїми цінними думками що до простітуції і одкараськується... — Сергій
неначе стримав себе, — недоладними та нечемними жартами, то дозвольте мені перечитати зборам от цього документа. Я його не читав ще, мені його тільки що дали, але судячи по підзаголовку та по деяким прогляненим мною місцям, це повинно бути щось подібне до символу віри прихильників простітуції. Дещо на зразок агітаційного програму. Коли збори нічого не мають проти...
— Читайте, читайте! — почулися голоси.
— Пане Купченко, чи цей лист вам знайомий? — підняв трохи в гору папір Сергій.
Мирон усміхнувся.
— Так, знайомий.
— Може, ви згодні з ним?
— Цілко-ом . . .
— Тим краще, прошу уваги.
Сергій поправив пенсне й голосно, з усиллям розбіраючи гектографичні літери, почав читати:
"Відношення до простітуції."
"Коли ідеш до простітутки, то чесно, не лукавлячи з собою, дай відчит собі, через що йдеш до неї."
— Звичайно! — вставив Іона.
"Досвідом життя свого й розумом перевірь своє бажання. І коли досвід життя твого та розум сходяться з бажанням твоїм,— ти правий. Іди та роби, що, хочеш."