— Андрійко засипався! — шепнув він Здісю. — Отже, тобі доведеться з ними помучитися. По п'ять хвилин на четвірку. Роби зміни — з лівого шкота на правий, а потім на один бакштаг, на другий! Чорт з ними!
Безпосередня близькість яхти, нарешті, вплинула на жерців Ескулапа якось стримуюче. Перша четвірка залізла на палубу, наче в храм. Інші скупчилися на березі, чекаючи своєї черги.
— А решта хай приглядаються! — крикнув Куцик. — Так, так, дуже добре. І прошу запам'ятовувати рухи. Це дуже важливо. Рух і темп! Точність!
Здісь стояв на носі. Втягнули фок, але грот не чіпали. І почалося!
— Правий фокашкот попустити! Лівий фокашкот виймати! Лівий бакштаг попустити, правий бакштаг виймати!
— Чуєш, Елю? — штовхнув якийсь аптекар якусь, аптекарку. — Правий фокашкот! Бакштаг! Це зовсім, як у Конрада[14]!
— Так! — підтвердила Еля, але без ентузіазму.
П'ять хвилин навчав Здісь першу четвірку, тримаючи годинник у руці. Всі ці красиві конрадовські команди зводилися до двох зовсім нескладних дій: тягнули шнур і попускали його.
Тому друга четвірка ввійшла на палубу вже без особливого піднесення. У натовпі глядачів почулися нарікання. Куцик покрутив носом і одразу ж десь зник.
Андрійко теж зібрався ретируватись, але з-за наметів його покликав Едик.
Куцик стояв з сивим. Вони уважно приглядалися до Андрійка.
— Цікаво, — сказав сивий. — Ходи-но сюди, друже!
Він узяв Андрійка за підборіддя, наказав подивитися вгору і відхилив йому нижню вію.
— Вже давно? — запитав він Куцика.
— З того дня, коли ми приїхали сюди. Щоночі.
— Ну що ж, скличемо консиліум. Навіть добре складається. Людям нічого робити. Ці ваші практичні вправи…
— О, пробачте! — Куцик дуже рішуче урвав. — Без вступних вправ із шкотами не дозволяється виїжджати на озеро. Такі правила.
Сивий трохи заспокоївся.
— Так чи інакше, значна частина людей не зайнята. Колего Ковальський! — гукнув сивий. — Це наш провідний терапевт класичного, так би мовити, напрямку, — пояснив він. Потім покликав ще Новака, гідротерапевта, Домбровського, фрейдиста, і навіть доктора Рапу — послідовника якогось Карася, відомого гомеопата. Тільки товариш Зихрай, послідовник Павлова, великий спеціаліст по лікуванню сном, не міг прийти, бо саме тягнув праві фокашкоти і ліві бакштаги.
Винуватець цієї метушні, Андрійко, надто пізно зрозумів, що його чекає, щоб зробити організований опір.
Зрештою, хлопець теж був неспокійний: вже три доби його мучили кошмари. В темній кабіні яхти приємний сон ставав дивовижним, жахливим кошмаром.
Саме це він намагався пояснити шановним лікарям, які зібралися біля намету сивого. Зрозуміло, ніхто Андрійкові не повірив.
— Типовий кошмар, — заявив Ковальський, представник класичного напряму, — що виникає, певно, від перевантаження шлунка. Увечері треба менше їсти.
— Навпаки, це буває, коли я ляжу натщесерце! — жалібно вигукнув Андрійко.
Ковальський трохи розсердився, що його перший діагноз виявився неправильним, і, мабуть, щоб покарати Андрійка, почав м'яти йому печінку.
— Болить? — питав він щохвилини.
Як же могло не боліти, коли лапи в нього були, мов у борця, і він завзято намагався засунути їх якнайглибше під останнє ребро!
— Цікаво! — говорив він після кожного стогону Андрійка. — Дуже типово! Скільки тобі років? Сімнадцять? Неймовірно! І вже перші ознаки цирозу!
— Колего! — крикнули гідротерапевт і фрейдист. — Не поспішайте з діагнозом!
Тоді за Андрійка взявся фрейдист, який наказав хлопцеві розповісти подробиці сну. Він розчаровано хитав головою.
— Дивно, дивно. Цілком нетипово. Таких снів не буває при нормальних хворобах!
Потім узявся гідротерапевт. Цей не грався в діагнози, а тільки давав вказівки про якийсь дуже складний душ. Виходило, що Андрійкові треба по п'ять-вісім годин щодня нічого іншого не робити, а тільки поливати себе то тут, то там.
Консиліум нічого не дав. Лікарі встали і вийшли. Сивий пішов за ними. Лишився тільки доктор Рапа.
— Ех, шкода! — зітхнув він. — До Карася б тебе, он ш. о! Він тільки один раз в очі глянув би і все б уже знав. А може, поїдеш, га? Це недалеко, кілометрів сто. Тільки три пересадки — в Пішу, в Августові і Сувалках. За два дні доїдеш.
— А ви самі?.. — спитав Куцик.
Рапа махнув рукою.
— Куди мені! У мене й зілля під рукою немає. Мене тут вважають за знахаря, — незручно якось ходити в лісі і збирати. От якби ви під'їхали в одне місце недалеко звідси, там таке зілля росте, що пальці оближеш. Архидудник болотний зветься! Тільки там він є та ще в Бєло-везькій Пущі. О, це б зразу вилікувало!
14
Джозеф Конрад (1857–1924) — відомий англійський письменник, який у багатьох своїх творах описував життя моряків.