Келен піднесла уявну молитву добрим духам, щоб знову не сталося нічого непередбаченого і щоб ніщо не завадило весіллю. Вона боялася, що в неї знову це щастя віднімуть.
Птахолов встав перед ними і плеснув у долоні. За спиною у нього стовпилися всі жителі села. Коли всі затихли, Птахолов почав говорити, і страх Келен розтанув, змінившись радісним нетерпінням. Поруч з Птахоловом стояв Чандален і перекладав його слова для Річарда і інших, хто не розумів мови людей Тіни.
— Ці двоє не були народжені в Племені Тіни, але довели, що вони одні з нас, своєю силою і своїм серцем. Вони пов'язані з нами, а ми — з ними. Вони наші друзі і наші захисники. Те, що вони захотіли обвінчатися, як прийнято у людей Тіни, доводить, що в серцях своїх вони — з нами. Як люди нашого племені, ці двоє вирішили повінчатися не тільки перед нами, нині живуть, але й перед духами наших предків, які в цей день посміхнуться, благословляючи їх союз.
Нехай духи предків увійдуть в наші серця, щоб розділити з нами нашу радість.
Річард міцніше стиснув пальці Келен, і вона зрозуміла, що вона думає про те ж, про що і він: те, про що вони так довго мріяли, нарешті відбувається в'яві, і яв ця прекрасніша будь-якої мрії.
— Обидва ви — люди Тіни і пов'язані не тільки словами, сказаними перед своїм народом, але і у ваших серцях. Це прості слова, але в простих речах таїться велика сила. — Птахолов зустрівся очима з Річардом. Річард, чи візьмеш цю жінку в дружини і чи будеш любити її і шанувати на віки віків?
— Так, — сказав Річард гучним і ясним голосом. Птахолов подивився в очі Келен, і вона відчула, що в цю хвилину він говорить не тільки від імені свого племені, але і від імені духів. Вона майже чула їхні голоси, які луною впліталися в його голос.
— Келен, візьмеш ти цього чоловіка в чоловіки і чи будеш любити і шанувати його на віки віків?
— Так, — сказала вона так само дзвінко, як Річард.
— Тоді перед своїм народом і перед духами оголошую вас чоловіком і дружиною на всі часи.
Всі мовчали, поки Річард не обійняв її і не поцілував, а потім вибухнули радісними криками.
Але Келен ледь їх чула.
Їй здавалося, що це сон. Сон, що снився їй так часто, що нарешті став дійсністю.
Вона в обіймах Річарда. Вона його дружина, а він її чоловік на всі часи.
Потім їх стали обнімати. Зедд і Енн. Птахолов і старійшини. Везелен і дружини інших старійшин.
Кара, зі сльозами на очах обіймаючи Келен, сказала:
— Спасибі вам обом, що взяли на весілля ейджі. Холлі, Раїна і Денна можуть вас бачити. Спасибі за те, що ви вшанували жертву Морд-Сіт.
Келен обтерла сльозу з її щоки.
— Спасибі за те, що наважилася подолати магію сильфіди і бути поряд зі мною, сестра моя.
Навколо весільного піднесіння відновився бенкет. Келен намагалася поговорити з усіма і подякувати кожному, так само як і Річард. Коли Річард розпитував мисливців Чандалена про битву, його золотий плащ раптово зметнувся.
Зметнувся, хоча не було вітру.
Річард випростався. Поглядом хижого птаха він оглянув натовп і мимоволі потягнувся за мечем, якого не було.
Люди одразу затихли. Зедд і Енн стали поруч з Річардом і Келен. Кара стиснула ейдж в руці і виступила вперед, але Річард знову відтіснив її за свою спину.
По натовпу пробіг схвильований шепіт. Жінки взяли дітей на руки, а чоловіки оточили їх щільним кільцем.
Дві дивні фігури, одна висока і одна низенька, з'явилися на площі, і Келен упізнала Шоту і її супутника, Самюеля.
Жінка-відьма, одягнена, як завжди, пишно, піднялася на узвишшя, не зводячи своїх нестаріючих очей з Келен.
Потім Шота взяла її за руку і поцілувала в щоку.
— Я прийшла привітати тебе, Мати-сповідниця, з перемогою і з весіллям.
Відкинувши обережність, Келен рвучко обняла відьму.
— Спасибі, Шота.
Шота посміхнулася і, дивлячись в очі Річарду, провела блискучим нігтем по його підборіддю.
— Важка битва, Річард. Важка битва. Зате яка нагорода!
Келен повернулася до притихлого натовпу. Вона знала, що люди Тіни так сильно бояться жінки-відьми, що навіть не насмілюються вимовляти вголос її ім'я. Келен їх розуміла; вона сама відчувала майже те ж саме.
— Шота прийшла привітати нас з весіллям. Вона допомагала нам у нашій боротьбі.
Вона наш друг, і я сподіваюся, що ви приймете її на цьому святкуванні, бо вона заслужила це, і мені хотілося б, щоб вона була з нами.
Келен обернулася до Шоти:
— Я їм сказала…