Інколи число піднімається і до восьми мільйонів, і навіть дев'яти. Як ми вже вказували, ні од не з цих чисел навіть і близько не підходить до реальності.
Фантастичні перебільшення
Перші твердження про масові винищення жидів нацистами були зроблені сталінським агентом Леоном Фейхтвангером в 1936 р. Рабін Вайз і світовий жидівський конгрес підхопили цю фальшивку і додали до неї ще більше жидів, а в 1942 р. союзники зробили декларацію на цю тему. Але вони самі не вірили своїй власній пропаганді. Вони, наприклад, інтенсивно бомбардували фабрику по виробництву синтетичного палива в Освенцімі, але не чіпали ту секцію табору де, як вони стверджували, знаходились газові камери. (Цікавий факт — ні Черчилль, ні Ейзенхауер не пишуть про газові камери у своїх спогадах. Це е прямим доказом того, що ніяких газових камер не було, отже, й бомбардувати не було чого.)
Фантазія рабина Вайза не зупинилася на газових камерах, він потім почав стверджувати, що німці варили мило із трупів жидівських в'язнів, цю ідею також підхопили радянські обвинувачі в Нюрнберзі, але сьогодні жоден серйозний історик не сприймає це всерйоз. Єгуда Бауер, професор Жидівського університету стверджує — «Технічні можливості для перетворення людського жиру в мило не були відомі в той час. В'язні таборів могли вірити в будь-яку історію жахів і нацистів це цілком влаштовувало. Нацисти робили достатньо жахливих справ під час війни, нам ні до чого вірити в казки».
В 1943 р. жид Рафаель Лемкін, в книзі «Axis Rule in Occupied Europe» («Правління нацистів у Європі»), надрукованій у Нью-Йорку, стверджував, що нацисти знищили мільйони жидів, навіть шість мільйонів. Ця заява, зроблена у 1943 р., вельми примітна, бо масове винищення начебто почалося тільки влітку 1942 р. За таких «темпів» все жидівське населення світу було б знищено до 1945 р.
До речі цей самий Лемкін пізніше склав конвенцію ООН про геноцид, згідно якій «расизм» приписувалось зробити протизаконним.
Після війни пропаганди твердження досягли навіть більш фантастичних вершин. Курт Герштейн, який стверджував, що він антифашист, який зумів проникнути в СС, запевняв французького офіцера Реймонда Карт'єра, що не менше сорока мільйонів (?) в'язнів концтаборів було вбито в газових камерах. В його першому меморандумі від 26 квітня 1945 р. він знизив число до двадцяти мільйонів, але навіть ця «знижена» оцінка була вельми неймовірною для французів і в його другому меморандум який він підписав в Роттвайлі (Rottweil) 4 травня 1945 р., він знизив число до шести мільйонів, яку надалі використовували на Нюрнберзькому процесі.
До речі цей Герштейн був засуджений в 1946 р. за пересилку порнографічних матеріалів поштою, маленька дрібниця для ілюстрації його характеру.
Після того, як він написав свої меморандуми, було оголошено, що він повісився у камері тюрми Шерше Міді в Парижі.
У своїх спогадах Герштейн стверджував, що на протязі війни він передавав інформацію про масові вбивства жидів Шведському уряду через німецького барона, але з якихось незрозумілих причин його донесення були покладені під сукно. Він також стверджував, що в серпні 1942 р. він повідомив послу Папи Римського в Берліні про програму винищення жидів, але йому запропонували залишити будинок установи.
Меморандуми Герштейна мають фантастичні заяви, він пише, наприклад, про те, як він спостерігав масові катування (двадцять тисяч в один день у таборі Бельзен), він також описує візит Гітлера в концтабір в Польщі в червні 1942 р., хоч добре відомо, що Гітлер не відвідував цей табір.
Фантастичні перебільшення Герштейна зробили більше для дискредитації легенди про масові винищення, ніж якісь інші заяви. Берлінський євангелістський єпископ Вільгельм Дібеліус відізвався про ці меморандуми як «не варті довіри», (із статті Ротфельса «Свідчення очевидців про масові вбивства в газових камерах», надруковані у Vierteljahrshefte fur Zeitgeschichte, за квітень 1953 p.).
Вражаючий факт, що незважаючи на всі ці спростування, уряд ФРН випустив в 1955 р. видання другого меморандуму Герштейна для розповсюдження в школах (Dokumentation zur Massvergasung, Bonn, 1955). В ньому вони стверджували, що Герштейн користувався особливою довірою Дібеліуса і що ці меморандуми «правдиві поза всяким сумнівом». Це вражаючий приклад того, як необґрунтовані звинувачення про геноцид, що начебто мав місце при Гітлері, підтримується у сучасній Німеччині.