Історія про шість мільйонів жидів, начебто вбитих за час війни, була прийнята Нюрнберзьким трибуналом на базі заяв Вільгельма Хеттля. Хеттль був одним із помічників Ейхмана, під кінець війни він також працював на американську розвідку, і в додаток він займався письменницькою діяльністю, написав декілька книг під псевдонімом Вальтер Хаген. Хеттль також працював на радянську розвідку через двох жидівських емігрантів із Відня — Тергера і Вербера, які пізніше з'явились на Нюрнберзькому трибуналі у формі офіцерів американської армії. У своїй письменницькій заяві від 26 листопада 1945 p. він розповів, що Ейхман «сказав йому» у серпні 1944 р. в Будапешті, що шість мільйонів жидів було вбито, але пізніше Ейхман це заперечив на своєму суді. Враховуючи, що Хеттль працював і на американців і на совєти, це вельми дивно, що перша заява про масові вбивства була зроблена після війни.
Речових доказів бракує
Ми повинні підкреслити, що не існує жодного документу, який би доводив, що німці або планували, або проводили політику винищення жидів. У книзі Полякова і Вульфа «Третій Рейх і жиди — документи та нариси» (Poliakov, Wulf, «Das Dritte Reich und die juden Dokumente und Aufsatze», Berlin, 1955) — все, що вони зуміли зібрати, були твердження, зібрані або вибиті у таких людей як Хеттль, Олендорф і Вісліцені, останній — під допитами у радянській тюрмі. При відсутності будь-яких доказів Поляков вимушений був написати — «Три або чотири людини, які в основному бути втягнуті у розробку плану про повне винищення жидів, вже мертві і ніяких документів до нас не дійшло».
Вельми зручно. I це очевидно, що і «план», і ті «три або чотири людини» — всього лише туманні припущення з боку авторів.
Але документи, які збереглися, зовсім не говорять про винищення, i тут «дослідники» типу Полякова і Райтлінгера роблять зручне припущення, що ці плани і накази були виключно «усні». (Прихильники легенди про масові винищення вважають, що, враховуючи його злочинну суть, «наказ» був усним. Проте Гітлер підписав наказ про медичне умертвіння розумово хворих людей, який торкався десятків тисяч німців, а також наказ розстрілювати диверсантів союзних армій, що попали у полон, наказ розстрілювати пілотів союзників, які брали участь у бомбардуванні міст, наказ розстрілювати полонених радянських комісарів. Чому він тоді раптом вирішив, що наказ про винищення жидів, які де факто знаходились в стані війни з Німеччиною, повинен бути «усним»? Не виявивши письмового наказу, «історики геноциду» навіть звернулись до навмисно-неакуратних перекладів промов Гітлера. Але це просто несерйозно. Згідно їм, наказ про винищення жидів був оточений такою таємничістю, що його передавали тільки в усній формі, але все-таки вказівки про цю політику вони сподіваються знайти в промовах, які передавалися по радіо!)
Незважаючи на те, що не існує ніяких доказів, вони припускають, що винищення жидів повинно було початися в 1941 р., під час вторгнення в Радянський Союз.
Наступні частини цього плану повинні були начебто початися у березні 1942 р., разом з депортацією і концентрацією жидів у східних концтаборах, на території Польщі, як наприклад, в гігантському промисловому комплексі Освенцім біля Кракова. Цілком необґрунтованим припущенням є те, що перевезення на схід начебто означало наступне винищення в'язнів.
Манвелл і Франкльу своїй книзі «Гіммлер» («Heinrieh Himmler», London, 1965), пишуть що політика геноциду була розроблена Гітлером і Гіммлером на «секретних переговорах» (стор.118), хоч вони не мають ніяких цьому доказів.
Райтлінгер і Поляков також висловлюють припущення впродовж тієї ж лінії «усних наказів», додаючи, що нікому більше не було дозволено бути присутнім на цих засіданнях і ніяких протоколів не велося. Знову ж, немає ніяких доказів того, що такі засідання проводилися.
Вільям Ширер, в книзі «Злет і падіння Третьего Рейха» («The Rise and Fall of the Third Reich»), також обходить мовчанням всі докази. Він стверджує, що наказ Гітлера про винищення жидів «не був надрукований, у всякому разі ні одна копія не була знайдена. Він вірогідно був поданий в усній формі Герінгу, Гіммлеру і Гейдріху, які, в свою чергу, передали його далі». (Стор.1148).
Типовий приклад «доказів», що подаються на користь легенди про винищення, можна знайти у Манвелла і Франкля. Вони вказують на меморандум від 31 липня 1941 р., надісланий Герінгом Гейдріху, який починається так — «Доповнюючи завдання, яке було вам дане 24 січня 1939 р., вирішити жидівську проблему через еміграцію і евакуацію кращим чином за існуючих умов…».