Меморандум передбачає «повне вирішення жидівського питання в тій частині Європи, яка знаходиться під німецьким контролем» і він передбачає почати підготовку організаційної, фінансової та матеріальної бази, необхідної для цього. Манвелл і Франкль визнають, що це означав концентрацію на Сході. Меморандум потім передбачає створення плану для остаточного вирішення жидівської проблеми, на основі еміграції і евакуації, як було вказано спочатку. Ніяких вказівок про винищення людей там немає, але тим часом Манвелл і Франкль запевняють нас, що меморандум саме про це. Вони говорять про якусь «реальну суть» виразу «остаточне вирішення», яку Герінг розповів Гейдріху в усній формі (там же, стор. 118). «Зручність» цих «усних наказів» для певного типу істориків очевидна.
Конференція у Ваннзеє
Остаточні подробиці плану про винищення жидів поіинні були немов би розробити на конференції у Ваннзеє 30 січня 1942 р., на якій головував Гейдріх (із кн. Полякова «Третій Рейх і жиди», стор.120, Райтлінгера, — «Остаточне вирішення», стор.95). Там були присутніми представники всіх німецьких міністерств, Мюллер і Ейхман, представники керівництва Гестапо. Райтінгер, Манвелл і Франкль вважають, що стенографічний запис цієї конференції є їхньою козирною картою при доказі плану про геноцид, але насправді нічого подібного навіть не згадувалось, і вони, як не парадоксально, самі це визнають. Вони «оголошують» це наступним чином — «стенографічний запис відображає офіційну мову, яка замасковує реальну думку використаною термінологією» («The Jucomparable Crime» («Hi з чим не порівняний злочин»), London, 1967, стор.46), що просто означав, що вони тлумачать документи, як їм забажається.
Насправді Гейдріх сказав, що Герінг видав йому розпорядження організувати вирішення жидівської проблеми. Він описав план жидівської еміграції, вказав, що війна зробила Мадагаскарський план нереальним і продовжив — «Програма еміграції замінюється евакуацією жидів на Схід, як наступне можливе рішення відповідно до ранньої рекомендації фюрера». А там, він пояснив, вони будуть використовуватись як робоча сила. I це повинно було означати якісь секретні плани по винищенню жидів! Проте Поль Рассіньє, француз, який був інтернований в Бухенвальді, і який потім зробив великі дослідження про систему німецьких концтаборів, стверджує, що меморандум означав те, що там написано — концентрацію жидів на сході для роботи. «Там вони б знаходились до кінця війни, до відновлення міжнародних переговорів, які б вирішили їхнє майбутнє. Це рішення було прийнято на міжміністерській конференції в Ваннзеє (Rassinier, «Le Veritable Proces Eichmann», («Реальний процес Ейхмана»), стор.20). Проте Манвелля і Франкля зовсім не бентежить відсутність доказів про немов би сплановані масові винищення жидів. Вони пишуть, що на конференції в Ваннзеє учасники уникали будь-яких нагадувань про вбивства, Гейдріх надавав перевазі визначенню «Arbeitseihsatz in Osfen» (трудові загони на сході) (книга «Г.Гіммлер», стор.209). Але вони не пояснюють, чому ми не можемо вважати, що визначення «трудові загони на сході» не повинно означати те, про що воно говорить.
Згідно Райтлінгеру та іншим, Гіммлер, Гейдріх, Ейхман і комендант Хесс обмінювались численними директивами, в яких відкрито говорилось про «винищення», але ні одна з них до нас не дійшла. Повна відсутність документальних доказів на підтримку існування плану про винищення стало приводом для реінтерпретації тих документів, що до нас дійшли. Деякі дослідники, наприклад, вважають, що документ про депортацію — це хитромудрий спосіб говорити про знищення людей. Манвелл і Франкль стверджують, що використовувалась різна термінологія, щоб завуалювати геноцид. Такі слова, згідно їм, стосуються «Aussiedlung» — виселення i «Abbeforderung» — переніс, переміщення (там же, стор.265). Таким чином, як ми бачимо, слова вже не означають те, що вони говорять, якщо їхній загальноприйнятий смисл не вписується у визначену теорію. Такий підхід, природно, є неймовірним перебільшенням, як, наприклад, інтерпретації директиви Гейдріха про «трудові загони на сході». Іншим прикладом є наказ Гіммлера про відправку жидів на схід, тобто «щоб їх вбити», як стверджується у книзі, (там же, стор.251). Райтлінгер, у якого також не було ніяких доказів, робить те ж саме, заявляючи, що із пишномовних слів і визначень, які були виголошені на конференції в Ваннзеє, немов би очевидно, що «планувалось вбивство цілої раси» (там же, стор.98).