Ретельне вивчення документів є вельми важливим, бо воно оголює всі ці необґрунтовані твердження, що лягли в основу цієї легенди про масове винищення. Німці все пунктуально записували, до найменших дрібниць, проте серед тисяч захоплених документів СД, Гестапо, головного відділення служби безпеки Рейха, документів із кабінету Гіммлера, і в директивах самого Гітлера немає жодного слова про винищення жидів або когось ще. Це навіть було визнано світовим Центром сучасної жидівської документації в Тель-Авіві. Спроба знайти завуальовані посилання про геноцид в промовах нацистських керівників, типа того, що Гіммлер дав офіцерам СС в Позені в 1943 р., також не сприяли успіху. Заяву, зроблену на Нюрнберзькому процесі, ми розглянемо в наступній главі.
5. НЮРНБЕРГСЬКИЙ ПРОЦЕС
Легенда про шість мільйонів отримала законну підтримку на Нюрнберзькому процесі, який проводився після війни і який став найбільшим юридичним фарсом в історії. Як виголосив фельдмаршал Монтгомері, цей процес зробив програш війни злочином. Знаменна книжка про цей процес була написана видатним англійським юристом Вілом (FJ.Veale), «Advance in Barbarism» («Прогресу варварстві», Welson,1953). Слідство в Нюрнберзі прийняло з самого початку неправильні статистичні дані. У своїй звинувачувальній промові 20 листопада 1945 p. Сідней Олдерман заявив, що у Європі, окупованій німцями мешкало 9,6 мільйонів жидів. Як згадувалося вище, це число навіть і близько не є реальним. Його згадують, повністю ігноруючи жидівську еміграцію 1933-45 pp., а також додаючи жидів Московії, включаючи два мільйони, або навіть більше, які ніколи не були на території, окупованій німцями. Ще більше роздута число 9,8 мільйонів була приведена на процесі Ейхмана професором Шаломом Бароном. Цифра шість мільйонів була подана на Нюрнберзькому процесі після «жонглювання» в пресі із десятьма мільйонами і більше, в решті-решт вирішили прийняти шість мільйонів. Це неймовірне число було прийнято у стані психозу мстивості 1945 року, але прихильники цієї легенди продовжують його захищати навіть сьогодні, коли з'явилося багато інформації, яка малює іншу картину.
Порушення юридичних принципів
Якщо хтось ще вірить, що вина німецьких націоналістів у методичному винищенні жидів була доведена у Нюрнберзі, той повинен серйозно розглянути суть цього процесу, який базувався на повному ігноруванні загальноприйнятих юридичних норм. Звинувачувані були і суддями і катами, винуватці вважались винними ще до суду. Серед судів, звичайно, були і радянські, їхні злочини проти людства полягали у підтримці найбільшої у світі системи концтаборів, штучно організований голод в Україні (під час цього організованого жидами голодомору померло понад 9 млн. українців), вбивство 15 тисяч польських офіцерів в Катині, в чому, до речі, радянський прокурор спробував звинуватити німців, масові вбивства у Вінниці та інших містах. В Нюрнберзі був також використаний трюк, де людей звинувачували у злочинах за законами, які були створені після здійснення тих «злочинів». До того часу фундаментальним юридичним принципом було те, що звинувачувати можна було тільки в порушенні тих законів, які були в силі того часу — «nulta poena sine legc».
Правила про розгляд доводів та прийняття речових доказів, розроблені системою англосаксонської юриспруденції на протязі багатьох віків, були повністю ігноровані на Нюрнберзькому процесі. Було офіційно заявлено, що «Трибунал не зобов'язаний йти за правилами прийняття речових доказів, а може допустити будь-які докази, що допоможуть веденню процесу», тобто доказу вини звинуваченого.
Цей підхід привів до того, що навіть чутки допускались судом як доказ, а також документи, які нормальний суд відхилив би. Той факт, що такі «докази» допускались, є вельми важливим, бо всі ці чутки, представлені суду у письмовій формі, були одним із основних методів, за допомогою яких створювалась ця легенда про винищення жидів. В ході процесу було вислухано всього лише 240 свідків, що вельми мало для трибуналу такого розмаху, зате біля 300 тис. (!) «письмових свідчень» були прийняті трибуналом на підтримку звинувачень. (За допомогою таких методів сторона звинувачення «захищала» своїх свідків від перехресного допиту адвокатами підсудних.)
При такій організації будь-який жид, що був депортований, або будь-який колишній в'язень концтабору, міг робити довільні заяви, щоб помститись за пережите. А той факт, що адвокатам звинувачених не було дозволено піддавати свідків звинувачення перехресному допиту, є грубим порушенням норм юриспруденції. Приблизно в таких самих умовах проходив суд над Адольфом Ейхманом, там було навіть оголошено, що його адвокат може бути знятий з процесу, якщо «виникне нестерпна ситуація», тобто якщо він буде мати успіхи в доказі невинності підсудного.