Суть Нюрнберзького процесу була викрита американським суддею Венерстурмом, який був головою одного із трибуналів на процесі. Йому настільки не сподобалась організація і ведення процесу, що він подав у відставку і відлетів назад до США, залишивши заяву для преси, яка перераховувала його заперечення щодо проведення процесу. Його лист був надрукований в газеті Чикаго Трибюн (Chicago Tribune), а також пізніше у книзі Марка Лаутерна «Останнє слово про Нюрнберг» (Mark Lautern, «Das Letzte Wort uber Nurnberg»), стор. 56. Ми наводимо тут декілька пунктів з тієї заяви:
3. Члени прокуратури, замість того, щоб сформулювати і спробувати застосувати юридичні норми ведення процесу, займались в основному переслідуванням власних амбіцій і помети. Сторона звинувачення зробила все можливе, щоб не допустити виконання одноголосного рішення Військового Суду вимагати від Вашингтону надати додаткові документа, що знаходились у розпорядженні американського уряду.
6. Дев'яносто відсотків адміністрації Нюрнберзького трибуналу складається з людей з упередженою думкою, які з політичних або расових причин підтримують сторону звинувачення (тобто, із жидів).
7. Сторона звинувачення, вочевидь знала, кого вибирати на адміністративні посади військового трибуналу, і там багато виявилось «американців», чиї іміграційні документи були вельми недавніми і які, або своїми діями по службі, або через їхні дії як перекладачів створили атмосферу, ворожу до звинувачених.
8. Дійсною метою Нюрнберзького процесу було показати німцям злочин їх фюрера, і ця мета також стала підставою для створення трибуналу. Якби я знав раніше, що буде відбуватись у Нюрнберзі, я б ніколи туди не поїхав.
Що стосується шостого пункту, в якому суддя Венерстурм говорить, що дев'ятьдесят відсотків персоналу адміністрації трибуналу складалось із осіб з упередженими відношеннями до всього процесу, то цей факт підтверджується також іншими там присутніми. Згідно заяві американського юриста Ерла Каррола. Шістдесят відсотків персоналу прокуратури були німецькі жиди, які виїхали з Німеччини після прийняття там расових законів. Він також вказав, що менше ніж десять відсотків американського персоналу на Нюрнберзькому процесі були народжені в США. Головою прокуратури, який працював спочатку під керівництвом генерала Тейлора, був Роберт Кемпнер, жид, емігрант із Німеччини. Його помічником був Морріс Амхан. Марк Лаутерн, який спостерігав за роботою Трибуналу, писав у своїй книзі — «Ось всі вони приїхали — Соломони, Шлоссбергери, Рабиновичі, члени прокуратури» (стор. 68).
Таким чином був порушений фундаментальний юридичний принцип — ніхто не може судити свою справу. Окрім того, більшість свідків була також жидами. «Згідно професору Маурісу Берфішу, який також був спостерігачем на Нюрнберзькому процесі, єдиною опікою цих «свідків» було не виявляти свою ненависть вельми явно і створити враження об'єктивності» (Nuremberg ou la Terre Promise, Paris, 1948, стор. 149).
(До вельми недавнього часу, десь до початку дев'ятнадцятого століття, у багатьох країнах жидам не дозволялось давати показання у суді. Причиною цього є той факт, що юдейська релігія дозволяє порушувати клятви, присяги, обіти, обіцянки. Кожний рік, в Йом Киппур, жиди здійснюють талмудистську церемонію «Коль Нідре», де вони оголошують недійсними всі клятви і обіцянки, які вони можуть дати на протязі наступного року. Зазначте, що це робиться наперед! Із чисельних вказівок в Талмуді на цю тему ми тут наводимо лише два — «Жиду дозволяється обдурювати гоя» («гой» на івриті означав нежид, мн.ч. гоїм, використовується на всіх мовах у прямій транскрипці), (із книги Вавілонського Талмуда «Седер Незикін», том I, Баба Камма, розділ 1136). «Жид може прикидатися, що він християнин, якщо це потрібно для того, щоб обдурити християнина». (Із книги Йоре Два, 157:12, Хага (Yore Deah, або Iore Dea, Нagah).)
«Визнання» під тортурами
Військовослужбовці Вермахту, особливо офіцери СС, зазнавали тортур, щоб витиснути з них «визнання», які б підтримували легенду про масові винищення жидів. Американський сенатор Джозеф Маккарті, в заяві, зробленій 20 травня 1949 р., звернув увагу американської преси на наступні випадки застосування тортур, щоб вибити «признання». Офіцерів дивізії СС «Лейбштандарте-СС Адольф Гітлер», били батогами до того, що вони були всі в крові, після чого їм наступали на статеві органи, поки вони лежали на підлозі. В судах Малмеді допитуваних підвішували і били, поки вони не підписували зізнання. На основі таких «признань», вибитих із генерала Зеппа Дітріха і Йоахіма Пайпера дивізія «Лейбштандарте» була засуджена як кримінальна організація, хоч вона була звичайною фронтовою дивізією.