Англійський юрист Віл, описуючи тактику груп СД, говорить, що у війні з Радянським Союзом важко було відрізнити партизан від «мирних мешканців», бо партизани самі вбивали тих, хто відмовлявся їм допомагати або вступати в їхні формування. Він говорить, що групи СД вимушені були на терор відповідати терором, і це юридичне невірно виправдовувати партизан, не зважаючи на здійснені ними жорстокості, лише тому, що в кінцевому підсумку їх сторона перемогла.
(Hi Гаазька, ні Женевська Конвенції не захищають громадянських осіб, які ведуть бойові дії або саботаж проти регулярно! армії. Вони можуть бути розстріляні на місці, без суду. Війська союзників навіть мали систему заручників — мешканцям на окупаційній території оголошувалось, що за кожного вбитого солдата буде розстріляно визначена кількість мирних мешканців. За спротив військових операцій окупаційній армії з боку мирних мешканців, не говорячи вже про військові дії, розстрілювали і в Першу світову війну і раніше, хоч тодішні армії не застосовували ще системи заручників. Ситуація у Радянському Союзі була складною, бо уряд Сталіна активно брав участь у створенні і підтримці партизанського руху, і часто перед мирними мешканцями стояв вибір — або бути розстріляними партизанськими організаторами, надісланими із Москви, за відмову воювати, проти Загарбників, аборти розстріляними німецькими каральними загонами за саботаж або військові дії. Партизани, безумовно, були героями, але міжнародна юридична реальність така, що згідно Женевській та Гаазькій Конвенціям, які Сталін до речі не підписав, вони не мають ніяких прав проти регулярної армії. Після захоплення Кріту, наприклад, англійські солдати були взяті в полон і з ними добре обходились, а місцеві мешканці, які стріляли по німецьким десантникам, були розстріляні).
Олендорф відстоював ту ж позицію, і в своїй апеляції проти смертного приговору він звинувачував американців у дволикості за те, що вони судять німецьку сторону за порушення законів Гаазької та Женевської конференції, тоді як совєти цих законів самі не дотримувались.
Дії СД спотворені
Згідно радянським звинуваченням, групи СД вбили мільйон жидів, але статистичні дані не підтримують цієї цифри. Поляков і Вульф цитують заяву Вільгельма Хеттля, який стверджував, що Ейхман «йому сказав», що шість мільйонів жидів були знищені, два мільйони з яких групами СД. Ця абсурдна цифра переважила навіть цифру, яку дав прокурор Руденко, і американський трибунал її не прийняв серйозно.
Дійсне число вбитих групами СД було вказано у книзі «Manstein, his Cam-paigns and his Trial» («Манштейн, його походи i суд над ним»), написаний англійським юристом Реджинальдом Паджетом. Олендорф був номінальне під командуванням Манштейна, так що Паджет описав і його діяльність, і він прийшов до висновку, що на Нюрнберзькому процесі число вбитих групами СД було перебільшено в 10 разів (!) і що ситуації, в яких ці дії здійснювались, були вельми спотворені. Ці фантастичні перебільшення обіймають шість сторінок у книзі Вільяма Ширера «Злет і падіння Третього Рейху», стор.1140–1146. Ось вам і ці пресловуті «шість мільйонів» в мініатюрі — не мільйон смертей, а в десять разів менше. I, звичайно, далеко не всі з них були жидами або комісарами. I не потрібно забувати, що ці втрати були понесені в ході жорстокої партизанської війни на Східному фронті, в якій партизани, як стверджує радянська сторона, вбили у п'ять разів більше німецьких солдат, ніж німці, як вони стверджують, вбили партизан. I не зважаючи на це, розповсюджується міф про те, що масове винищення жидів почалося з дій груп СД у Радянському Союзі.
Суд над Манштейном був типовим для Нюрнберзького трибуналу. Фельдмаршал Манштейн, якому в той час було 62 роки і який був інвалідом, вважається одним із самих видатних німецьких генералів Другої світової війни, але через те, що до його армії були додана група СД, над ним вчинили суд, не зважаючи на те, що та група підпорядковувалась безпосередньо Гіммлеру. Із сімнадцяти пунктів звинувачення проти Манштейна п'ятнадцять були висунуті Радянським Союзом і два комуністичним урядом Польщі. Тільки один свідок був викликаний давати свідчення, але вони виявились настільки неспроможними, що їх довелося вилучити з матеріалів трибуналу. Звинувачення зібрало вісімсот «документів», складених начебто на основі «показань» свідків. Ці «документи» були прийняті без будь-яких доказів їх спроможності, в багатьох випадках навіть без авторства (!). Були також свідчення, взяті від Олендорфа та інших офіцерів СС, але оскільки вони були тоді ще живі, адвокат Манштейна Паджет вимагав, щоб вони були представлені для перехресного допиту. Американці відмовлялись задовольнити це прохання, у відповідь на що Паджет заявив, що трибунал боїться, що Олендорф та інші розкажуть про тортури, яким їх піддавали, щоб примусити їх підписати свідчення проти Манштейна. Манштейн був виправданий за восьми пунктами звинувачень, включаючи обидва польських, про яких Паджет відізвався так — «Вони були до того неправдоподібні, що вражало, як вони взагалі були висунуті».