Тут є й інша розбіжність з реальністю, яку прихильники легенди про масове винищення не можуть пояснити. Під тиском фактів навіть Райтлінгер вимушений був визнати, що тільки 363 тис. в'язнів було зареєстровано в Освенцімі за час від січня 1940 р. до лютого 1945 p. («The SS Alibi of a Nation " стор. 268), i далеко не всі з них були жидами. Але, звичайно, вони говорять, що більшість в'язнів не реєструвались. Але вони не можуть це довести. Навіть якщо допустити, що незареєстрованих було стільки ж, скільки реєстрованих, то це означало б, що через Освенцім пройшло три чверті мільйона. Цифра, яка і близько не підходить до тих трьох-чотирьох мільйонів, начебто вбитих там. До того ж варто врахувати, що велика кількість в'язнів була переведена в інші табори протягом війни, а невдовзі до того, як лінія фронту підійшла до табору, 80 тис. чоловік було евакуйовані на Захід. Понад декілька тисяч залишились у таборі очікувати Радянську Армію.
(В'язням Освенціму був запропонований вибір — виїжджати з німцями або залишитись чекати приходу радянських військ. Елі Візель, один з ідеологів легенди про винищення, не залишився в Освенцімі чекати звільнення, а відійшов з німцями. А ось ще приклад маніпуляцій з цифрами — Ширер, у своїй книзі «Злет і падіння Третього Рейху», стверджує, що влітку 1944 р. не менше 300 тис. угорських жидів було знищено протягом сорока шести днів (стор.1 156)).
Але це тільки б означало, що майже все жидівське населення Угорщини, що складало 380 тис, було б знищено. Згідно ж даним центрального статистичного бюро у Будапешті, в 1945 р. в Угорщині було 260 тис. жидів, цифра близька до даних Спільного Комітету Розподілу. Таким чином не змогли знайти біля 120 тис, а не 300 тис. 3 цих 35 тис емігрували, а 25 тис. все ще знаходились у радянській зоні окупації, куди вони були раніше привезені німцями для роботи у трудових таборах. Таким чином, залишається приблизно 60 тис, які «зникли». Але згідно Намені, біля 60 тис. повернулись в Угорщину з Німеччини, куди вони були депортовані, хоч Райтлінгер стверджує, що ця цифра завищена. Можливо воно і так, але враховуючи значну еміграцію угорських жидів під час війни (див. Report of the International Red Cross, (Доповідь Червоного Хреста), том I, стор.649), число померлих угорських жидів вельми незначне.
Розповідь свідка про Освенцім
Нові факти про Освенцім починають проникати через заслін легенди про геноцид. Нещодавня книжка під назвою «Die Auschwitz-Luge-Ein Erlebnisbericht von Thies Christophersen» (Брехня про Освенцім — розповідь про пережите Тіса Крістоферсена), 1973. Німецький юрист Манфред Родер, який написав до неї передмову, пізніше надрукував цю книгу у журналі Deutsche Burger-Ini-tiative. Це розповідь про Освенцім людини, яка там була. Він працював у лабораторії фабрики Буна, куди його послали від інституту Кайзера Вільгельма досліджувати нові методи отримання синтетичної гуми. У травні 1973 р., скоро після публікації цієї розповіді, жидівський «мисливець за нацистами» Симон Візенталь написав у Франкфуртський союз юристів, вимагаючи, щоб справа Манфреда Родера, члена союзу, розглянули на засіданні дисциплінарної комісії. I, як можна було передбачити, справу почали розбирати у липні, не зважаючи на критику преси. Deutsche Wochenzeitung від 27 липня 1973 р., надрукувала статтю — «Симон Візенталь — новий гауляйтер Німеччини?» Оповідання Крістоферсена — це один з найбільш важливих документів про Освенцім. Він провів там увесь 1944 p. i на протязі того часу відвідав кожний із таборів, що входили у комплекс Освенціма, включно з Біркенау, де начебто проводились масові вбивства жидів. Крістоферсен, однак, стверджує, що це повна вигадка. Він пише — «Я був в Освенцімі з січня по грудень 1944 р. Після війни я чув історії про масові вбивства, які начебто здійснювались СС і я був вражений. Незважаючи на всі докази «свідків» і газетні репортажі, я не вірю, що це відбувалося. Я говорив про це багато разів, але ніхто мені не вірив».
Ми не будемо тут приводити подробиці оповідання Крістоферсена, вкажемо лише, що вони включають детальний опис розпорядку дня в'язнів, який неймовірно відрізняється від того, що пишуть у чисельних книгах про масові винищення. Ось що він пише про начебто існуючий там табір смерті — «Під час мого перебування в Освенцімі я не бачив нічого, що могло б прийти на думку про використання газових камер для ліквідації людей». В історіях «очевидців» можна зустріти такі «подробиці» як запах горілого м'яса над табором. Згідно Крістоферсену, це є цілковитою вигадкою. Недалеко від табору був сталеливарний завод і запах від нього, природно, не був приємним. Райтлінгер підтверджує, що там було п'ять сталеливарних печей і п'ять печей для обпалювання коксу, які разом з фабрикою Буна складали табір Освенціма 111 (стор.452). Крістоферсен не заперечує існування крематорію в Освенцімі. «Там було 200 тис. чоловік, і в будь-якому місті з таким населенням є крематорій. Природно, що люди там вмирали, але не тільки в'язні». Дружина начальника Крістоферсена, наприклад, також там померла. (Рівень ґрунтових вод навколо Освенціма вельми високий, місцями менше метра, поховання трупів в тій місцевості неможливе).