Це не відповідає дійсності. В гетто існував значний рівень економічної діяльності, і ті, хто працював, повністю могли забезпечити себе нормальним життям. Організація служби соціального забезпечення була вже справою жидівської адміністрації гетто. Для того гетто і були створені, щоб жиди там жили серед своїх, у своєму середовищі. Багаті мешкали там у розкоші, в гетто були не лише ресторани, але навіть нічні клуби! Так що жиди повинні були більше піклуватися про своїх побратимів, засобів для цього у гетто було достатньо. Ми вже показували, що, згідно перепису населення від 1931 р., число жидів у Польщі складало 2.732.600, і що після втечі до Радянського Союзу не більше 1,1 мільйон залишились під німецьким контролем. Але ці факти не зупиняють Манвелла і Франкля від твердження, що в Польщі було більше трьох мільйонів жидів, коли Німеччина розпочала війну, і що в 1942 р. два мільйони все ще очікували смерті (стор.140).
Влітку 1942 р. Гіммлер наказав розпочати переселення польських жидів із гетто й інших районів у табори для примусової праці. Як заявляють прихильники легенди про знищення, всі ці жиди були там вбиті, але насправді вони використовувались як робоча сила. Наскільки суворий був режим у гетто, можна оцшити з того факту, що за час неочікуваного візиту у Варшаву у січні 1943 р. Гіммлер виявив, що 24 тис. жидів, які були зареєстровані як робочі військових підприємств, насправді нелегально працювали кравцями та майстрами за вичинкою хутра (Манвелл і Франкль, стор.140).
Після шести місяців мирної евакуації, коли у гетто залишалось лише приблизно 60 тис. жидів, розгорілося повстання. Воно почалося 18 січня 1943. Манвелл і Франкль визнають, що жиди, які брали участь у повстанні, протягом деякого часу таємно привозили і накопичували зброю. Потім, в один день, їх бойові групи напали на охорону, яка проводила відправку чергового ешелону в табори. Повстанцям у гетто допомагали партизани Армії Крайової і Польської Робочої Партії. Після цього у німецької армії не залишалось ніякого виходу, як атакувати повстанців, які, до речі, були настільки добре озброєні, що німецька армія була навіть вимушена застосовувати авіацію. Можна уявити, наскільки «суворим» був режим у гетто, якщо туди можна було провозити великі кількості зброї і боєприпасів! А також створити боєздатну організацію і навіть побудувати захисні споруди!
Німецькі втрати при придушенні повстання, включаючи втрати поляків, що воювали на німецькому боці, склали 101 чоловік вбитими і пораненими. Впертий опір повстанців проти переважаючих сил привело приблизно до 12 тис. втрат вбитими і пораненими (жидів та поляків), більшість з яких загинула у палаючих будинках, 56 тисяч були потім переселені в інші міста. Багато жидів у гетто були проти дій жидівської повстанської організації і повідомляли німців про їх дії. (У Варшаві було два повстання — в гетто 1943 p., і в 1944 р.) безпосередньо перед приходом радянських військ. В 1944р. жидо-комуняцькі війська були під Варшавою, і не лише не надали допомоги польським повстанцям, але чинили різноманітні перешкоди, щоб ЇЇ не могли надавати західні союзники.)
Варшавське повстання, а також депортація жидів у концтабори, склали благодатний ґрунт для різного роду легенд про долю польських жидів, самої великої жидівської общини в Європі. Жидівський об'єднавчий комітет розподілу, в матеріалах, підготовлених для Нюрнберзького трибуналу, вказав, що на 1945 р. в Польщі залишалось лише 80 тис. жидів. Вони також заявили, що в Німеччині та Австрії не було переміщених польських жидів, що вельми суперечило, м'яко кажучи, тому факту, що багато польських жидів арештовували американська та англійська окупаційна влада за спекуляцію. А коли комуністичний режим у Польщі виявився не в змозі упередити великий погром у Кєльце (Kielce) 4 липня 1946 р., то більше ніж 150 тис. польських жидів втекли у західну зону окупації. (Після війни під прикриттям й за допомогою совєцької армії жиди знахабніли й почали нав'язувати полякам свій режим, внаслідок чого обурене населення вирізало 351 жида в листопаді 1945 р. та 42 жида у липні 1946 p. Під час повстання мадярів 1956 р. під проводом Імре Надя була вбита велика кількість жидів. Мадяри справедливо пов'язували з ними ненависний комуністичний режим. Як свідчив очевидець, їх били «як скажених собак»). їхня поява викликала значне збентеження в урядових колах окупаційних держав, і, щоб уникнути розголосу, еміграція цих жидів у США і Палестину була здійснена в рекордні строки. Після цього число польських жидів, що пережили німецьку окупацію, було значно «переглянуто», і в Американському жидівському щорічнику за 1948-49 pp. вказувалося число 390 тис, що є значним стрибком від більш ранньої цифри 80 тис. Можливо що і те число буде збільшене.