А на питання, чому німці вбивали жидів, Штангль начебто відповів — «Вони хотіли забрати їхні гроші» (!). «Увесь цей расовий бізнес був вторинним». А на питання, чи був якийсь у всіх цих масових вбивствах задум, Штангль начебто відповів — «Я впевнений, задум був! Потрібно було струснути жидів, щоб вони об'єднались, щоб вони себе відчули одним цілим, щоб кожний з них відчув себе членом жидівської нації». (Як бачимо, сіоністські борзописці «голокосту» видають з головою свої наміри).
Бестселер — підробка
3 іншого типу «спогадів», з тих, що малюють картину беззахисного жидівства, переслідуваного нацизмом, найбільш відомим є «Щоденник Ганни Франк». Дійсна історія цієї книжки є добрим прикладом того, як робилася ця легенда про «масові винищення». Щоденник Ганни Франк був вперше надрукований у 1952 р., одразу став бестселером і з того часу був перевиданий багато разів і перекладений на багато мов. За ним був поставлений фільм і п'єса. Отто Франк, батько тієї доньки, зробив мільйонний статок на гонорарах від продажу книжки. Безпосередньо апелюючи до людських емоцій, книжка і фільм мали значний вплив на мільйони людей, навіть більше, ніж якась інша історія.
«Щоденник Ганни Франк» був начебто написаний дванадцятирічною жидівською дівчинкою з Амстердаму, коли її сім'я і чотири інших жиди ховалися в одному будинку під час німецької окупації. Потім їх виявили і послали до концтабору, де Ганна Франк померла від тифу. Коли Отто Франк звільнився з табору в кінці війни, він повернувся до Амстердаму і «виявив» щоденник своєї доньки на горищі.
Відомий дослідник легенди про масові винищення Дітліб Фельдерер з Швеції, який написав книгу про щоденник Ганни Франк, стверджував, що це підробка, звертався свого часу до Отто Франка з проханням дозволити проаналізувати оригінали рукопису, але отримав відмову.
Потім за рішенням західнонімецького суду, такий аналіз був проведений. Французький історик Робер Форіссон (Robert Faurisson), в книзі «Чи є оригінальним щоденник Ганни Франк», приводить статтю в Нью-Йорк Пост за 9 жовтня 1980 р., яка описує результати експертного аналізу тих «щоденників». В тій же книжці приводиться офіційний експертний аналіз Державного карного Департаменту ФРН. Три щоденники були надані для аналізу, а також 324 розрізнених аркушів і записна книжка з записами, датованими за час від 12 червня 1942 по 17 квітня 1944 р., які приписуються Ганні Франк. За аналізом щоденника було встановлено, що деякі записи були зроблені кульковою писачкою, які з'явилися лише в 1951р.
Щоденники Ганни Франк — це великий бізнес, в Амстердамі є навіть інститут Анни Франк. Той інститут був вимушений визнати, що у щоденнику є місця, написані кульковою писачкою, але «в загалі і в цілому», як вони сказали, щоденник оригінальний. Нещодавно вони надрукували так званий «остаточний варіант» щоденника, у спробі покінчити зі звинуваченнями про те, що щоденник підроблений.
Незадовго до смерті Отто Франк визнав, що він дозволив письменнику у Голландії відредагувати щоденники і навіть переписати його окремі частини. Він також визнав, що деякі імена у щоденнику були замінені псевдонімами.
В 1959 р. шведський журнал Fria Ord надрукував статтю, яка розповідала про судовий процес між жидівським письменником Мейером Левіним і Отто Франком, на якому Левін начебто домагався доплати за роботу в написанні діалогу для щоденника Ганни Франк. Шведський журнал припустився помилки, яку повторив американський журнал «Economic Council Letter передрукувавши статтю у випуску від 15 квітня 1959 р. Судовий процес дійсно мав місце, і Верховний суд штату Нью Йорк присудив 50 тис. доларів Мейеру Левіну, але це було за написання п'єси за тими «щоденниками».
Міфи накопичуються
Існує величезна кількість сенсаційної літератури про концтабори, більшість авторів яких є жиди, і кожна книжка перелічує жахи, вплітаючи фрагменти правди з самими неймовірними фантазіями, без втоми складаючи міф, в якому історичні зв'язки вже давно зникли. Ми вже вказали «П'ять димових труб» Ольги Лендель, де 24 тис. в'язнів вбивалось кожний день, «Доктор в Освенцімі» Миклоша Ніслі (Miklos Nyiszli. Doctor of Auschwiz), «Це був Освенцім. Історія табору смерті» Філіпа Фрідмана (Philip Friedman. This was Auschwitz — The story of a Murder Camp) тощо.