Якщо ж ми допустимо, що в Освенцім на протязі війни була перевезена тільки та кількість людей, яка там була зареєстрована, 363 тис, то це має рацію, бо їх використовували для примусової праці. Із трьох мільйонів жидів, що знаходились під німецькою окупацією, навряд чи більше двох мільйонів було інтерновано в будь-який конкретний проміжок часу, а скоріше всього ця цифра ближча до півтора мільйони. Нижче ми проаналізуємо доповідь Міжнародного Червоного Хреста і переконаємося, що в деяких державах, як у Словаччині, наприклад, жиди взагалі не були інтерновані, а інші були спрямовані не в табори, а в «закриті міста», в гетто, як, наприклад, Терезієнштадт (Teresienstadt). А з Західної Європи було депортовано менше жидів, ніж зі Східної. Навіть Райтлінгер вважає, що із 320 тис. французьких жидів тільки 50 тис. були депортовані, хоч пізніше, на основі аналізу залізничних документів, була встановлена точна цифра — 75.721. Варто також задати інше питання — чи було фізично можливим винищити мільйони людей, чи було у німців на це достатньо ресурсів? Адже вони навіть вимушені були використовувати примусову працю у своїй економіці, до такої міри у них бракувало робочих рук. До того ж, чи можливо знищити всі сліди шести мільйонів трупів? Чи можна такі великі маси людей, їх винищення, їх трупи приховати від сторонніх очей? Освенцім був оточений не стіною, а забором із колючого дроту, все, що там творилося, було видно зовні. Як може думаюча людина повірити у те, що існували технічні можливості вбити шість мільйонів так, що ніхто не бачив, а потім ще позбавитися від усіх тих трупів без сліду?
Творці цієї легенди доклали великих зусиль для того, щоб спотворити умови у німецьких концтаборах до такої міри, щоб люди повірили у можливість вбивства там мільйонів людей.
Вільям Ширер, у звичайному для себе безвідповідальному стилі, стверджує у своїй книзі «Злет та падіння Третього Рейху» — «Всі тридцять німецьких концтаборів були таборами смерті» (стор. 1150). Це цілком невірно, і навіть головні поборники легенди про шість мільйонів вже давно були вимушені це визнати. Ширер також цитує книгу Є.Когана «Теорія і практика пекла» (The Theory and Practice of Hell, 1950, стор.227), в якій стверджується, що 7,125 млн. були знищені, хоч у виносці він вказує, що ця цифра явно завищена.
«Табори смерти» за залізною завісою
В 1945 році союзницька пропаганда стверджувала, що всі концтабори, а особливо ті, що знаходились на теренах Німеччини, були таборами смерті, але це продовжувалось недовго. Видатний американський історик Харрі Елмер Барнз написав — «Спочатку стверджувалось, що ці табори були в Німеччині, такі як Дахау, Бельзен, Бухенвальд, Заксенхаузен і Дора, але скоро стало очевидним, що там не проводились знищення людей. Тоді історія була зміщена в Освенцім, Треблінку, Майданек, Собібор, Бельзець. Але навіть і це не весь список, який розширявся за необхідністю» (Rampart Jourmal, літо 1967 p.).
А виявилось так, що деякі чесні англійці та американці з окупаційних військ не знайшли ніяких газових камер, хоч вони і визнавали, що багато в'язнів загинуло від голоду і хвороб за останні місяці війни. Внаслідок цього центр легенди про масові винищення був зсунутий на Схід, у Радянську зону окупації. І такі табори, як Освенцім і Треблінка, були представлені як центри по організованому знищенню людей. Совєтам ця легенда була вельми на руку і вони приклали багато зусиль, щоб її створити і підтримувати, для цього вони закрили доступ у табори на території під своїм контролем. Жахливі злочини начебто здійснювались у тих таборах, але нікому не доводилось там побувати і подивитись своїми очима, щоб перевірити, наскільки це вірогідно. Радянська влада, а також інші поборники легенди про геноцид, стверджували, що чотири мільйони людей загинули в Освенцімі, у гігантських газових камерах місткістю 2 тисячі людей, і ніхто не був у змозі це спростувати, бо доступ до табору був закритий. Де ж правда? С.Ф.Пінтер, який протягом шести років служив юристом у військовому департамент! США з окупаційною армією у Німеччині і Австрії, зробив наступну заяву, надруковану у католицькому журналі «Наш недільний відвідувач» (Our Sunday Visitor) від 17 червня 1959 р. «Я був у Дахау на протязі 17 місяців опісля війни як юрист військового управління, і я заявляю, що там не було ніяких газових камер. Відвідувачам показували крематорій і розповідали, що це газова камера. В інших концтаборах на теренах Німеччини також не було газових камер. Нам говорили, що в Освенцімі була газова камера, але ми не мали можливості переконатись в цьому своїми очима, бо совєти нікого туди не пускали. Я провів шість років в післявоєнній Німеччині і Австрії і можу авторитетно заявите, що хоч і були випадки вбивства жидів, їх число серед загиблих не більше мільйона. Я прийшов до такого висновку після розмови з тисячами жидів, колишніми в'язнями концтаборів у Німеччині та Австрії». Пітер, звичайно, розумів, що пропаганда намагалась крематорій представити як газову камеру. I цей трюк успішно використовувався протягом кількох років. Через те, що газових камер не було, то щоб заплутати людей, пропаганда використовувала «газові печі». Печі там були звичайного типу;як і в теперішніх крематоріях, і вони використовувались для кремації трупів людей, які померли від природних причин, як, наприклад, інфекційні хвороби.