Було проведено 800 розслідувань скарг на охорону, з яких декілька справ було передано до суду. У своїх свідченнях у Нюрнберзі Морген вказав, що він мав розмови з сотнями в'язнів на тему умов їх утримання. За час своїх інспекцій він не знайшов знепритомлених в'язнів, окрім тих, хто лежав у шпиталях з тифом. Він також вказав, що продуктивність праці у таборах була принаймні нижча, ніж серед вільнонайманих. Табір Дахау біля Мюнхена був типовим — хоч там люди і примушувались до праці, умови їх утримання були людськими, що до речі відзначив комуніст Ернст Руфф у своїх письмових свідченнях у Нюрнберзі від 18 квітня 1947 р.
Командир польського підпілля Ян П'єчов'як, який був у Дахау з 22 травня 1940 р. до 29 квітня 1945 р., відзначив у своїх свідченнях, що з ув'язненими добре поводилися і що адміністрація СС була дисциплінованою. Берта Широчин, яка працювала у їдальні Дахау протягом війни, свідчила, що працюючі отримували другий сніданок о 10 годині до початку 1945 р., не зважаючи на труднощі у Німеччині.
Сотні письмових свідчень у Нюрнберзі вказують на добрі умови у таборах, але розглядались, як правило, тільки ті, які дотримувались лінії офіційної пропаганди. Із свідчень жидів можна бачити, що вони сильно перебільшували важкість умов, пов'язаних з їхньою депортацією, їм, природно, не подобалось, що їх інтернували, але факт залишається фактом, що люди інших національностей, навіть ті, хто був інтернований з політичних мотивів, давали більш збалансовану картину того, що з ними було. В багатьох випадках колишнім інтернованим, як, наприклад, Шарлотті Борман, чиї свідчення йшли врозріз з офіційною пропагандою, не дозволили виступити на суді.
Неминучий хаос
Під кінець війни ситуація у таборах значно змінилась. Доповідь Червоного Хреста від 1948 р. вказує, що бомбардування союзників паралізувало транспортну систему Німеччини, неможливо було підвозити продукти харчування до табору і там почався голод, який, до речі, торкнувся і німецького цивільного населення. Ця жахлива ситуація була обтяжена тим, що у таборах було більше людей, ніж кількість, на яку вони були розраховані. Голод і антисанітарні умови привели до епідемії тифу. Це переповнення таборів відбулося внаслідок того, що ув'язнені зі східних таборів були евакуйовані на захід. Колони знесилених людей прибули у табори, в яких ситуація до того часу вельми сильно погіршилась. Табір Бельзен біля Бремена був особливо в поганому стані під кінець війни, і Фелікс Керстен, лікар Гіммлера, вказує, що репутацію «табору смерті» Бельзен отримав через жорстоку епідемію тифу, яка там розігралась у березні 1945 р. («Мемуари», Memoirs, 1940-45 pp., London, 1956). Ці жахливі умови були причиною декількох тисяч смертей. Це трапилося наприкінці війни, але пропаганда шести мільйонів безсоромно стала використовувати фотографії кістякоподібних трупів як «докази» того, що у таборі проводились масові знищення людей з самого його відкриття, і що всі ці трупи були жертвами нацистів. На диво чесна оцінка ситуації в Бельзені в 1945 р. була подана у книзі «Історія Другої Світової війни», під ред. Пурнелла (Purnell, History of the Second World War, том 7), в описі, що зробив доктор Рассел Бартон, головний психіатр у шпиталі в Севералле, в районі Ессекс, який провів місяць у таборі як студент медичного факультету. Описуючи наслідки великого числа смертей у таборах наприкінці війни, він приводить слова бригадного генерала Глина Хьюза з англійського медичного корпусу, який був призначений командиром Бельзена у 1945 р. Хьюз не думав, що у таборі були якісь жорстокості, хоч там безумовно, була дисципліна військового часу і примусова праця. «Більшість», пише Бартон, «вважали, що стан в'язнів після звільнення табору є наслідком цілеспрямованої політики гітлерівської Німеччини. Ув'язнені говорили про незадовільні умови, а іноземні журналісти окреслили картину відповідно з вимогами «дому пропаганди».»