Доктор Бартон пише, що голод та епідемії були неминучі в тих умовах, але що вони мали місце лише наприкінці війни, в 1945 p. «3 розмов з ув'язненими у мене створилось враження, що умови у таборі були задовільними до кінця 1944 р. Бараки були побудовані між деревами, там були туалети, душі і печі для обігрівання». Він також пояснює причини браку їжі. «Німецькі військові медики говорили, що на протязі останніх місяців було все важче доставляти продукти харчування до табору. Все, що рухалось по дорогах, розстрілювалося з повітря». Доктор Бартон пише, що він був вражений, побачивши записи за останні два-три роки, які перераховували надходження продуктів харчування в їдальню. «Тоді я зрозумів, що, на відміну від загальноприйнятої думки, у німців не було ніяких планів винищення людей. Чому ж тоді так багато людей були жахливо виснажені? Основною причиною таких жахливих умов у Бельзені була недостатня кількість їжі, медикаментів, сильна тіснота через те, що туди привозили людей з інших таборів. Тиф дуже послаблював організм, і хворі втрачали вагу». Додатком до смертей, які були неминучі в таких умовах, Глін Хьюз пише, що біля тисячі людей померли одразу після звільнення від переїдання, бо їхній ослаблений організм не міг приймати багато їжі. Як людина, що бачила концтабір своїми очима, доктор Бартон розумів фальшиву суть всієї цієї табірної міфології і він пише — «Намагаючись пояснити причини умов в Бельзені під кінець війни, потрібно бути напоготові відносно великого пропагандистського потенціалу, який представляла вся ця маса кістякоподібних трупів». Намагатися давати оцінку подіям, які привели до цього у наївних категоріях «доброго» і «поганого», значить заперечувати інші причини.
Фальшовані світлини
Трагічні події типу тієї, що мала місце в Бельзені, були не тільки безсоромно використані з метою пропаганди, але були також зроблені фальшиві світлини (фотографії) та фільми. Більшості таборів вдалося уникнути умов, подібних тим, що привели до масових смертей у Бельзені, і їхні ув'язнені вийшли звідти у доброму стані здоров'я. Але цих світлин ви не побачите в книгах та фільмах про «шість мільйонів», зате там багато підробок. Вражаючий приклад такої підробки був описаний в англійському «Католицькому віснику» («Catholic Herald») від 29 жовтня 1948 р. Там писалось, що у місті Кассель, де кожного дорослого німця примушували дивитись фільм про «жахи Бухенвальда», доктор з Геттшгену побачив себе на екрані, хоч він ніколи не був у Бухенвальді. Виявилось, що цей фільм знятий після бомбардування союзниками Дрездена 13 лютого 1945 р., де цей доктор тоді знаходився. Після того нальоту загинуло 130 тисяч німців, більшість жінок та дітей, біженці із східних районів. (За деякими оцінками, число загиблих було біля півмільйона).
Протягом декількох тижнів після того нальоту тіла загиблих спалювали штабелями. Ці сцени були зняті німецькими військовими кінооператорами, стрічки потім попали у руки союзників і вони їх запустили у справу.
Підробка світлин про військові жорстокості — це не нова справа. У книзі Артура Понсонбі «Фальш у військовий час» (Arthur Ponsonby, Falschoud in War-time, London, 1928), показується, як фабрикувались «світлини німецьких жорстокостей», що наче б то мали місце під час Першої світової війни.
Серед інших Понсонбі виявляє фабрикації «фабрики трупів», «бельгійське дитя без рук», які схожі на пропагандистські світлини про нацистські жорстокості часу Другої світової війни. Ф.Віл пише у своїй книзі, що брусок мила, наче б то зробленого з людського жиру, нагадував спробу англійців тридцять років до того звинуватити німців у такому злочині. Але англійці вибачились за ту стару фальшивку, а ось фальшивки останньої війни до цього часу використовуються, щоб здирати гроші з німецької нації.